Аґата Крісті - Вбивство у «Східному експресі»

Є тільки дві відповіді на це, mon cher . Або його все ще ховають у потягу в місці настільки незвично винахідливому, що ми навіть подумати не можемо, або він, як можна припустити, це дві особи. Тобто він одночасно є собою – чоловіком, якого остерігався Ретчетт – і пасажиром потягу, так добре замаскованим, що Ретчетт не впізнав його.

– А це ідея, – сказав мсьє Бук, і його обличчя ожило. Потім воно знову спохмурніло. – Але є одне заперечення…

Пуаро випередив його.

– Зріст чоловіка. Це ви хотіли сказати? За винятком камердинера Ретчетта, усі пасажири високі чоловіки – італієць, полковник Арбатнот, Гектор Макквін, граф Андрені. Гаразд, залишається камердинер, мало ймовірне припущення. Але є інший варіант. Пам’ятаєте «жіночий» голос. Це дає нам вибір із двох можливостей. Чоловік може бути під виглядом жінки, чи, як варіант, він й справді може бути жінкою. Висока жінка, одягнена в чоловічий одяг, здавалася б низькою.

– Але Ретчетт точно знав би…

– Можливо, він знав. Може, ця жінка вже посягала на його життя у чоловічому одязі, щоб краще виконати свою місію. Ретчетт міг здогадатися, що вона використає той самий прийом, тому й сказав Гардману шукати чоловіка. Проте він згадує жіночий голос.

– Це варіант, – сказав мсьєБук. – Але…

– Послухайте, мій друже, я думаю, що тепер мені слід сказати вам про деякі розбіжності, які помітив доктор Константін.

Він детально переказав висновки, які були зроблені спільно ним і доктором про природу ран убитого чоловіка. Мсьє Бук тяжко видихнув і знову підняв голову.

– Я знаю, – сказав Пуаро співчутливо. – Я точно знаю, як ви почуваєтесь. Голова йде обертом, правда ж?

– Це все якась вигадка, – прокричав мсьє Бук.

– Саме так. Це нісенітниця – малоймовірна – така, що не може бути. Так я сам сказав. І все ж, мій друже, такі ось справи! Від фактів не втечеш.

– Це божевілля!

– Чи не так? Це таке безумство, що іноді мене переслідує відчуття, що насправді все має бути дуже просто. Але це лише одна з моїх «маленьких ідей».

– Двоє убивць, – простогнав мсьє Бук. – У Східному експресі.

Через цю думку він мало не плакав.

– А тепер зробімо вигадку ще фантастичнішою, – сказав Пуаро бадьоро. – Минулої ночі в потягу були два загадкові незнайомці. Провідник, що відповідає опису, який нам дав мсьє Гардман, і якого бачила Гільдеґарда Шмідт, полковник Арбатнот і мсьє Макквін. А також жінка в яскраво-червоному кімоно – висока худа жінка, яку бачили П’єр Мішель, місіс Дебенгем, Макквін і я, та яку відчув, якщо так можна висловитися, полковник Арбатнот! Хто вона? Жоден у потягу не зізнається, що має яскраво-червоне кімоно. Вона також зникла. Чи вона і вигаданий провідник одна й та ж людина? Чи то різні люди? Де вони, ці двоє? І де, між іншим, уніформа провідника і червоне кімоно?

– Ось як! Це щось конкретне, – мсьє Бук нетерпляче підскочив.

– Ми маємо обшукати багаж усіх пасажирів. Так, це вже буде щось.

Пуаро теж піднявся.

– Я зроблю прогноз, – сказав він.

– Ви знаєте, де вони?

– У мене є маленька ідея.

– Де тоді?

– Ви знайдете яскраво-червоне кімоно в багажі одного з чоловіків і форму провідника у речах Гільдеґарди Шмідт.

– Гільдеґарди Шмідт? Ви думаєте…

– Не те, що ви подумали. Я б так сказав. Якщо Гільдеґарда Шмідт винна, уніформа може бути у її багажі, але якщо вона невинна, то уніформу безсумнівно знайдуть там.

– Але як… – почав мсьє Бук і замовк. – Що це за шум, який наближається? – закричав він. – Нагадує рух локомотива.

Шум наближався. Він складався з виску та протестів жіночим голосом. Двері в кінці вагона-ресторану відчинилися. Зненацька з ’ явилася місіс Габбард.

– Це надто жахливо, – лементувала вона. – Це просто надто жахливо. У моїй сумочці для туалетного приладдя. У моїй сумочці. Величезний ніж, увесь у крові.

І раптом, непритомна, упала на плече мсьє Бука.

Швидше рішуче, ніж галантно, мсьє Бук поклав знепритомнілу жінку головою на стіл. Доктор Константін покликав одного з офіціантів, який швидко прибіг.

– Тримайте її голову ось так, – сказав лікар. – Коли вона опритомніє, дайте їй трохи коньяку. Зрозуміло?

Потім він поспішив за двома іншими. Його цікавило виключно вбивство. Леді середнього віку, які зомлівають, його зовсім не цікавили.

Можливо, завдяки такій методі місіс Габбард опритомніла набагато швидше, ніж за якихось інших обставин. Через кілька хвилин вона сиділа і знову й знову розповідала, посьорбуючи коньяк зі склянки, яку запропонував офіціант.