Аґата Крісті - Вбивство у «Східному експресі»

– Ви бували в Америці, фрау Шмідт?

– Ніколи. Гарна, певне, країна.

– Може, ви вже чули, ким був убитий – що він відповідальний за смерть маленького дитяти?

– Так, я чула. Огидно… Підло. Добрий Боженька не має допускати такі речі. Ми не настільки злі в Німеччині.

У очах жінки тремтіли сльози. Її материнські почуття були зворушені.

– То був огидний злочин, – серйозно сказав Пуаро.

Він витяг батистову хусточку з кишені та простягнув їй.

– Це ваша хустинка, фрау Шмідт?

На мить запанувала тиша, поки жінка розглядала хустинку. Через хвильку вона підняла голову. Її обличчя зашарілося.

– О, ні, справді. Вона не моя, мсьє.

– Бачте, тут вишита літера «H». Тому я вирішив, що вона ваша.

– Але, мсьє, це ж хустинка якоїсь леді. Дуже дорога. Ручна вишивка. Я сказала б, що вона з Парижа.

– То вона не ваша і ви не знаєте, чия вона?

– Я? Ні, мсьє.

З усіх трьох слухачів лише Пуаро вловив тінь сумніву в її відповіді.

Мсьє Бук прошепотів йому на вухо. Пуаро кивнув і сказав жінці:

– Зараз увійдуть три провідники. Чи не були б ви такі люб’язні сказати мені, кого з них ви зустріли минулого вечора, коли поверталися з пледом до княгині?

Троє чоловіків увійшли. П’єр Мішель, кремезний світловолосий провідник вагона «Афіни-Париж», і дебелий, міцний провідник вагона Бухарест.

Гільдеґарда Шмідт подивилася на них, не замислюючись, похитала головою.

– Ні, мсьє, – сказала вона. – Минулого вечора я не бачила жодного з них.

– Але це єдині провідники в потягу. Ви, напевно, помиляєтеся.

– Я абсолютно впевнена. Вони всі високі, кремезні. А той був низенький і темноволосий. Мав невеликі вусики. Його голос, коли він сказав «Пробачте», був слабкий, неначе жіночий. Я це дійсно добре пам’ятаю, мсьє.

– Низький брюнет із жіночим голосом, – сказав мсьє Бук.

Трьох провідників і Гільдеґарду Шмідт відпустили.

– Але я нічого не розумію, нічого з цього усього! Ворог, про якого казав Ретчетт, все-таки він був тоді в потягу? Але де він зараз? Як він міг зникнути з поля зору? Моя голова йде обертом. Скажіть щось, мій друже, я вас благаю. Покажіть мені, як неможливе може стати можливим!

– Гарно сказано, – відповів Пуаро. – Неможливе не могло трапитись, з цього виходить, що неможливе має бути можливим, попри зовнішні ознаки.

– Тоді швидко поясніть мені, що трапилось у потягу минулої ночі.

– Я не чарівник, mon cher . Я, як і ви, чоловік, що заплутався. Ця історія просувається дуже дивно.

– Вона взагалі не просувається. Вона залишається там, де й була.

Пуаро похитав головою.

– Ні, це неправда. Ми просуваємося вперед. Нам відомі деякі речі. Ми почули свідчення пасажирів.

– І що це нам дало? Нічого.

– Я б так не сказав, мій любий друже.

– Можливо, я й перебільшую. Американець, Гардман і німецька покоївка – так, вони щось додали до наших знань. Інакше кажучи, вони зробили всю справу ще незрозумілішою, ніж вона була.

– Ні, ні, ні, – сказав Пуаро заспокійливо.

Мсьє Бук відвернувся від нього.

– Тоді, говоріть, дозвольте нам почути мудрість Еркюля Пуаро.

– Хіба я вам не казав, що, як і ви, дуже заплутався? Але ми принаймні бачимо, у чому наша проблема. Ми можемо розставити ті факти, що в нас є, у порядку і методично.

– Благаю вас, продовжуйте, – попросив доктор Константін.

Пуаро відкашлявся і випрямив аркуш промокального паперу.

– Перегляньмо справу, якою вона є на цей момент. Насамперед, тут є деякі беззаперечні факти. Цей чоловік, Ретчетт, або Кассетті, отримав дванадцять ножових ран і помер минулої ночі. Це факт номер один.

– Я погоджуюся з цим, погоджуюся, mon vieux , – сказав мсьє Бук з іронією.

Еркюль Пуаро не надто засмутився. Він спокійно продовжував.

– Я залишу в спокої на хвилину деякі доволі специфічні події, які ми разом із доктором Константіном уже обговорили. Я повернусь до них згодом. Наступний важливий факт, на мою думку, це час убивства.

– Це знову, одна з небагатьох речей, які ми вже знаємо, – сказав мсьє Бук. – Убивство було скоєне чверть на другу сьогодні вранці. Усе сходиться до того, що так було.

– Не все. Ви перебільшуєте. Без сумніву, є достатньо доказів, що підтверджують таку думку.

– Я радий, що ви це принаймні визнаєте.

Пуаро продовжував спокійно, ігноруючи зауваження.

– Перед нами три варіанти:

Перший: убивство було скоєне, як ви кажете, о чверть на другу. Це підтверджує свідчення німкені, Гільдеґарди Шмідт. Воно збігається зі свідченням доктора Константіна.