Василь Добрянський - Трибунал апостолів

У мертвих завжди тріскають очі, якщо живі вчасно їх не закриють.

Клим Жеграй з цікавістю поліцейського розглядав веселу публіку ресторану «Континенталь». Зліва – двері в літню оранжерею і кофейню. Туди часто заходили жінки в супроводі кавалерів. Вони сміялися, їм було весело, наче надворі немає війни й руїни. А може, це з нервів?..

Сидів у кутку, дещо осібно. І це місце йому подобалося. Мабуть, тому облюбував «Континенталь», що тут зручно за всіма спостерігати. І завжди, при першій же потребі, можна вислизнути через кухню надвір. До того ж там є ще один хід, про який знають офіціанти й ресторанна обслуга. Можна піднятися на другий поверх у готель і збігти донизу в господарські приміщення, з’явитися біля сусідньої будівлі на Миколаївській, 7.

Допомагала стара поліцейська звичка рекрутувати в помічники офіціантів, двірників, швейцарів, візників, повій, власників ломбардів, яток і всяку дрібну челядь. Халдей Жора Семиволос приберігав для нього цей столик по четвергах і неділях, коли капітан сюди навідувався. У Жори метушливий погляд. Він поспішає всіх обслужити і, здається, нікого до пуття не може розгледіти. Та й розмова у нього небагатослівна: «Чого зволите? Айн момент! Відпочивайте. У нас сьогодні грає Фадей Немет із Одеси. Його саксофон, знаєте… за серце щипає». Циганкуватий його вигляд свідчив: перед вами шахрай і оберхитрун, обдирала, але чорні воронячі бусинки зіниць на вас дивилися чесно, запевняючи, що він ваш найкращий друг. Капітанові Жеграю було досить кількох слів, щоб офіціант зрозумів, з ким має справу. Така в халдея специфічна робота. Жора мало не стукнув підборами, готовий служити.

Проте офіціант не знав, що Клим давно у відставці й сам переховується від свого-таки старого поліцейського світу, який може завдати удару. Три роки пролетіло з того літа, як він упіймав синка багатого домовласника й родича київського губернатора Гришу Лабаза, єврейського хлопчика, який заради розваги й куражу зайнявся розбоєм і грабунком. Губернатор Микола Суковкін тупотів ногами, щоб він випустив грабіжника, за плечима якого труп сторожа й кілька поранених людей. Однак Жеграй сказав, що цього не буде ніколи, поки він служить закону. Що ж, влада тоді обрала пріоритети. Звільнила зі служби капітана. Гроші Яїра Лабаза зіграли свою вирішальну роль. До того ж мстивий Яїр на цьому не заспокоївся. Призначив винагороду у 20 тисяч карбованців тому, хто принесе праву руку Клима, бо саме праву руку втратив Гриша Лабаз, утікши від переслідувань затятого капітана на фронт. Про «Жеграєву руку» в Києві навіть ходили анекдоти. Мовляв, рука руку золотить. Проминуло три роки, впав трон царя, розсипалося зо три уряди в Києві, Дніпро проніс повз Олексіївський (Труханів) острів чимало мертвяків, а небезпека бути знайденим охочими до легкої наживи мисливцями залишилася. Яїр Лабаз не скасував своє замовлення. Премія у 20 тисяч розбурхувала уяву тим, хто пам’ятав цю історію. І Жеграй, щоб не стати невротиком, мусив уникати давніх знайомих.

У Клима виробилася звичка переховуватися. Він нікому не довіряв. Іноді й собі. Міняв квартири, гримувався, ходив у натовпі або тільки вночі порожніми вулицями. Завжди носив у кишені безвідмовний, з укороченим стволом, поліцейський револьвер «Сміт і Вессон», калібром 10,67. Усі сищики й таємні агенти віддавали перевагу цій американській зброї, яку Микола II закупив перед початком світової війни. Рогові щічки револьвера гарно лягали в долоню Клима. Мав капітан і потаємну зброю: мініатюрний «Браунінг М. 1906» у кобурі на щиколотці лівої ноги. Пістолет важив 350 грамів разом із обоймою в шість куль. І зовсім не відчувався на нозі. Про другий пістолет ніхто не знав. «Браунінг» із патроном калібру 6,35 часто використовували закохані студенти для самогубств, а також терористи, які в людних місцях нападали на царських урядників. Жеграй носив його про всяк випадок. Київська босота, з якою часто спілкувався, ховала в кишенях ножі. А він – «Браунінг» на щиколотці. З ким поведешся, того й наберешся.

Жити в конспірації йому сподобалося. Зрідка навідувався до пані Лахоцької, яка мешкала з молодими, але досвідченими дівчатами біля Введенського жіночого монастиря на вулиці Рибальській. Ця чоловіча потреба його дратувала, та пані Лахоцька все так обставляла, що він залишався задоволений. І цілував їй ручки. Іноді вірні люди передавали замовлення від заможних киян, колишніх київських нотаблів [4] Фр. notables , від лат. notabilis – помітний, видатний. Назва стосується київської правлячої верхівки, яка втратила владу. , розслідувати грабіж чи крадіжку коштовних речей. Або ще якісь заплутані злочини. Фактично він продовжував виконувати функції слідчого, як у старі часи. І не приймав пропозицій повернутися на справжню службу. Останнє таке спокусливе запрошення прилетіло на початку травня від гетьмана Павла Скоропадського. Йому пропонували очолити міський розшуковий відділ і обіцяли нечувану, як на важкі часи, зарплату – дванадцять тисяч карбованців. Але капітан вагався. Передусім тому, що не розумів тих змін, які відбувалися навкруги. То розгромили поліцію, а її служивих роззброїли, водили напоказ вулицями й на стовпах вішали. То набрали злодюжок і філерів, з якими мав справу Клим, у народну міліцію. То ось тепер уже назвалися державною вартою і повертають на службу старі поліційні кадри. Це нагадувало Жеграєві зламану карусель у Купецькому саду, що сама крутилася від вітру й скрипіла…