Ілларіон Павлюк - Білий попіл

– Ясно… А що повитуха Марфа?

– Вона прийшла трохи пізніше, – сказав Петро.

– Трохи пізніше? – здивувався я.

– Я казав вам, – нагадав сотник. – Вона намагалася знайти мою дочку…

– І довго ви шукали її тієї ночі?

– Годину десь, – сказав Петро. – Все обійшли довкруг.

– А вона вранці сама додому прийшла, – повідомив Василь.

– Ну, далі я знаю, – я почухав потилицю. – Що ж, поки все цілком ясно… А можна перебалакати з повитухою?

– Аякже, – кивнув сотник. – Зараз її приведу.

І він узяв попід руки Василя та Петра, щоб піти разом.

– Це Тесля сказав, що Хома п’яний. Він йому до пики принюхався, – видав Василь насамкінець.

– Який ще Тесля?

– Роман. Камердинер, який неґречно з вами повівся, – сотник пошукав когось очима в натовпі. – Ось він, коло Анни. Це ж ви про нього казали, коли розповідали за обідом про ту прикру пригоду?

Я кивнув.

– Він – четвертий свідок, – сказав сотник. – Хоча прийшов останній.

– А він там як опинився?

Та сотник уже відійшов і не чув мого запитання.

Я присів на софу. Пахло дощем і сирою землею. Хтось сів поруч зі мною. Я повернувся, сподіваючись побачити сотника, але це був Томаш із келихом вина в руці.

– Дощ ущух, – сказав Томаш, – а скорботи досі не видко!

У тьмавих зблисках свічок чоловічки в його очах видавалися вузькими, наче сірникові голівки.

– Отче Варфоломію! – Томаш ухопив за рукав священика, який саме проходив повз нас. – Долучайтеся до нашого товариства!

І, всадовивши панотця на диван між нами, він першим ділом вручив мені келих і витягнув з кишені паперовий прямокутник із гіркою тютюну. Згори ж поклав зелені одробини, що я їх уже бачив.

– Будете? – і він хвацько скрутив охайну папіросу.

– Оце дива! – вигукнув піп. – Ловко ви цеє…

– Пригощайтеся! – Томаш чиркнув фосфорним сірником просто по великому попівському хресту.

Панотець здивовано опустив очі на хрест. Я принишк. Здавалося, після такого блюзнірства бучі не оминути… Та піп раптом розреготався, наче з неабиякого дотепу, і взяв з Томашевих рук сигарету.

– Там не просто тютюн, – спробував застерегти його я.

– А найкращий з цього боку Дніпра! – завершив за мене Томаш і підніс сірника до самокрутки.

Піп розкурив її. Томаш не зводив азартного погляду з його лиця. Панотець звів очі до неба, поплямкав, наче куштував дим на смак. Потім усміхнувся й із задоволенням глибоко затягнувся. Видовище було достоту дике – священик у рясі курить гашиш на поминках!

Отець Варфоломій, широко роззявивши рота, випустив дим. Я не стримався й відвернувся. Й буквально вколовся об очі Анни, яка тепер стояла в дальній частині тераси. Вона відразу відвела погляд.

– Дивись, – тихо сказав Томаш. – Зараз буде найцікавіше.

Він витягнув звідкілясь колоду гральних карт і простягнув її священикові.

– Загадайте карту!

Той витягнув одну навмання – пікову четвірку – і, запам’ятавши, засунув на місце. Томаш ретельно перетасував карти, а потім колода раптом щезла з його рук. Піп гигикнув і плеснув себе долонями по стегнах.

– Оце так!

– Тарасе, – звернувся до мене Томаш. – Дістань-но колоду.

І він вказав пальцем на мою нагрудну кишеню. Я з подивом витягнув звідти колоду карт. Піп знову захоплено плеснув себе по огузку.

– А та карта – у вашому черевику, – сказав Томаш.

– Оце вже ні! – всміхнувся піп. – Так далеко ви б не залізли!

– Поб’ємося об заклад? На бажання! – азартно запропонував Томаш.

– Не погоджуйтеся, отче Варфоломію, – втрутився я. – Ви програєте.

– Хоча бажання буде невинне, та веселе, обіцяю! – під’юджував Томаш.

– Однак карти в моєму черевикові немає, – запевнив піп, розгладивши бороду. – А мені якраз потрібен робітник на день-два!

– Згода! – і Томаш простягнув йому долоню. Піп плеснув по ній.

Маячня якась! Я знову відвернувся й запримітив сотника з повитухою. Вони розмовляли, й обличчя їхні свідчили, що бесіда була серйозна. Повитуха зиркнула на мене, – я відвів погляд. Тим часом отець Варфоломій пихтів і знімав черевик, навдивовижу високо задерши свою товсту ногу. Скинувши черевика з ноги, він миттєво притиснув його до грудей.

– Не торкайтеся, – всміхаючись, сказав він. – Я такі фіглі-міглі добре знаю!

І, перевернувши черевика, він постукав ним об стіл, а потім продемонстрував нам. Ані всередині, ані на столику нічого не було.

– Га? З’їли?! – вдоволено зареготав піп. – Надіюсь, у вас не було на завтра невідкладних справ.

– Карта – під устілкою, – сказав Томаш і підморгнув мені.