Владислав Ивченко - Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914

Олена плаче. Марія підходе до неї, цілує її у чоло.

– Сестричко, це важко чути, але якщо ми вирішили говорити правду, то нехай буде вся правда! Так ось, він отримав цю дитину і почав робити з нею страшні речі. Він бив її і принижував, бо інакше не міг отримати задоволення. Він поводився з нею наче з портовою повією. Олена не витримала і полізла у зашморг. Вона – віруюча людина, для неї самогубство страшний гріх. Один з найстрашніших! Тож якщо вона наважилася на нього, то не мала іншого виходу. Але той пузатий павук витягнув її із зашморгу й почав лякати, що зробить погано мені. Він знав, що батько помер на чужині, помер від туги за жінкою і від сорому, бо хтось написав, що зробили з його донькою. Батько помер, а цей мерзотник використовував його смерть, щоб залякати Олену. Він стверджував, що тепер моє життя в Уругваї залежить від нього, і якщо Олена не буде слухняною, якщо не задовольнятиме всі його забаганки, то він накаже вбити мене. Олена була ще дитиною, вона вірила цій брехні і більше не намагалася опиратися. Вона готова була вмерти, але боялася нашкодити мені. Хоча я давно вже втекла від своїх одновірців.

– Чому? Обіцяний рай виявився пеклом? – здогадуюся я.

– Пекло виявилося у них самих. Вони принесли його аж до Уругваю.

– Пекло? Я бачив цих сектантів, такі смиренні та богобоязні люди.

– Це тут. Де їх переслідують і зневажають, примушують відмовитися від віри. Але в Уругваї вони були самі собі господарі. Отримали багато землі в диких місцях, від яких день їхати верхи до найближчого міста. Ніякої влади, жодних утисків. Живи та слав Господа! Але ви б бачили, у яких чудовиськ перетворилися ці агнці та мученики за віру! Верхівка корабля одразу взяла владу над усіма. Важка робота по чотирнадцять годин на день і погане харчування. Гроші витрачалися не на їжу чи ліки, а на зал зібрань і будинки кормчих. Якщо хтось намагався протестувати – його били. А тих, хто не хотів ставати рабом, убивали.

– Вбивали? Не вірю, що ці люди здатні на таке.

– Здатні. Вони спалили кілька селищ індіанців, тамтешніх дикунів, які не хотіли вірити у Господа так, як вчили кормчі корабля. Спалили вщент, дорослих убили, а дітей зробили прислугою!

– Але ж ваша віра забороняє користуватися зброєю!

– Заборона залишилася тільки для простих членів корабля. Кормчі ж дозволили собі взяти зброю, щоб нести слово Боже серед єретиків та язичників. Також вони дозволили собі їсти відбивні, а іншим наказали давитися цвілим кукурудзяним хлібом. Вони відпочивали та вивчали Біблію, а інші надривалися на ланах. Коли я сказала, що Господь створив людей рівними і гріх допускати таку несправедливість, то мене побили. Коли я спробувала втекти, мене спіймали і відвезли до Аргентини, де продали до будинку розпусти в глушині. Сподівалися, що там я зникну назавжди і не буду заважати. Але я змогла втекти, заробила гроші на квиток і повернулася за сестрою. Коли я побачила її, побиту, залякану та спустошену, то присяглася, що помщуся. Сказала про це негіднику, а той викликав поліцію.

– Сектант викликав поліцію? – сумніваюся я.

– Він був мільйонером, а не сектантом. Він щедро платив і тримав усіх на короткому ланцюгу. До того ж, він готувався привселюдно повернутися у православ’я!

– Що? – дивуюся я.

– Їздив до Петербурга, де домовився, що його мануфактура отримає велике армійське замовлення після того, як він повернеться до офіційної церкви.

– А корабель?

– Корабель мусив відплисти до Уругваю. За планом негідник мав купити квитки всьому кораблеві, потім продати все майно і поплисти разом з усіма із великою сумою грошей, десь біля півмільйона. На ці гроші в Уругваї корабель купив би землю, реманент та худобу, мав би на що жити перший час. Але цей мерзотник збирався витратитися лише на квитки. Далі за планом мусив прийти на пароплав, а перед самим відправленням його начебто арештувала б поліція. Пароплав би відплив, а він залишився. І за тиждень би проголосив про повернення до православ’я. Це б дозволило отримати не тільки військове замовлення, але й захист від грошових претензій колишніх одновірців. До того ж, мусило вирішити проблему з Оленою, яка насмілилися поскаржитися на побиття. Насмілилася після того, як отримала мій лист. Поліція почала перевірку, але справу швидко зам’яли. Операцію вів сам Священний Синод, якому був потрібен тріумф православ’я на півдні. Заради цього легко знехтували життям молодої дівчини.

– Звідки ви знаєте всі подробиці? – не довіряю я.