Владислав Ивченко - Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914

– Про всяк випадок, шановна Маріє, нагадую вам, що на вулиці стоїть ціла юрба газетярів, які бачили, як я заходив сюди, цілий і неушкоджений. Вони чекатимуть, коли я вийду. Якщо цього не станеться, то вони дуже здивуються. Ну, коли виявиться, що мене узяв якийсь грець, то не минути вам пояснень поліції.

Я посміхаюся і беру чашку. Дмухаю на гарячий чай, бачу подив в очах Олени, та де ж я її міг бачити? Я такий заклопотаний цим питанням, що навіть не радію, коли Марія червоніє і хапає мене за руку.

– Зупиніться! Не пийте! – сичить вона.

– Маріє! – підхоплюється Олена.

– Снодійне чи отрута? – спокійно цікавлюся я.

– Не важливо, не пийте, – червоніє Марія.

– Маріє! Ти зовсім збожеволіла! – Олена промовляє це тихо, і на очах її сльози. Вона повертається до мене. – Іване Карповичу, давайте припинимо цю гру. Я винна у смерті свого чоловіка і готова нести відповідальність.

– Олено, замовкни! – Марія кидається до сестри.

– Припинити! – гаркаю я і дістаю для серйозності револьвер. Не погрожую ним, просто показую. – Маріє, сідайте. І жодних різких рухів.

– Олено, в нього нічого немає! Його слава розрахована на провінційних дурників! Він блефує! – кричить руда сестра.

– Чому ж нічого? – дивуюся я. – Ось дещо є. Не впізнаєте? – я дістаю білу перуку, яку знайшов у шафі Марії. Її обличчя красномовно свідчить, що вона не чекала. Почервоніла, блимає очима.

– Що це? До чого це?

– До однієї історії про підступну красуню, яка закрутила голову одному бандиту і поманила за собою з Одеси до Херсона.

– Я не розумію!

– А в Херсоні привела його на вірну загибель, хоча бандит просто хотів заробити побільше грошей. Як ви їх посварили, Маріє? Як примусили почати стрілянину?

– Я не розумію, що ви верзете, ви мене не обдурите, зараз я викличу поліцію і…

– Я впустила їх, – перебиває сестру Олена.

– Ви? – я насправді дивуюся, бо мені здавалося, що Олена не знала про хитрий план сестри. В неї ж такий сум в очах.

– Я. Пустила до хати Марію…

– Олено, замовкни! Ти мостиш нам шлях до шибениці! – кричить Марія.

– Тільки мені. Я все візьму на себе, – каже Олена тихо і рішуче.

– Не вір йому, він просто хоче заробити на нас грошей та слави!

Олена плаче. Тихо і якось так світло, як плачуть діти чи святі люди. Мені аж тужно стає від того плачу.

– Я розповім вам усе, Іване Карповичу. Я скоїла гріх і мушу відповісти. Питайте, – каже вона згодом.

– Ви причетні до смерті свого чоловіка?

– Так. Я впустила у будинок злодіїв, я знала, що вони вб’ють його.

– Чому ви це зробили?

– Бо ненавиділа.

– За що?

– Я – грішна.

– Яка грішна! – устряє у розмову Марія. – Якщо ти вирішила сповідатися, то розповідай про все! Розповідай про цю розпусну жабу! Давай!

– Я не буду, – крутить головою Олена.

– Тоді я розповім! Ви знаєте, що цей негідник зруйнував нашу родину?

– Маріє!..

– Ні, Олено, якщо правда, то правда! Так ось, він навмисно зробив так, щоб я з батьком поїхала за океан, а Олена з матір’ю залишилася тут! Мама якось несподівано захворіла і згасла за кілька тижнів, коли ми ще пливли океаном! Він отруїв її!

– Лікарі казали, що просто слабке серце!

– Олено, не захищай того покидька! Він же все спланував, все зробив для того, щоб оволодіти Оленою. Розрахував і методично діяв, як той павук, що схопив муху! Він зробив так, щоб розділити нашу родину. Ми ж мусили виїздити до Уругваю разом, коли мама захворіла. Він отруїв її! Переконав батька плисти зі мною, обіцяв, що відправить Олену і матір одразу, як тільки вона одужає. Але він дотруїв її, а коли мама померла і Олена залишилася сама, то взяв її до себе. Він давно накинув на неї оком! Розумів, що їй лише чотирнадцять, що вона донька одного з найревніших членів корабля, що люди не вибачать блуду. Але він не звик зупинятися ні перед чим. На зібраннях так любив говорити про смирення і покору, про любов і милосердя, але сам був зовсім іншим! Він любив лише владу, владу і гроші. Загарбав усі фінанси корабля, а це ж були десятки, сотні тисяч, бо люди продавали свої хати і землю, худобу та реманент, їхали до Херсона. Він годував усіх обіцянками раю в тому Уругваї, а сам пускав гроші в операції, багатів ще більше! Люди були обурені тим, що він узяв собі Олену. Це був блуд! Увесь корабель виступив проти, але він залякав усіх. Сказав, що без нього Уругваю не буде, що всіх тут переловить поліція. Він примусив скоритися, примусив заплющити очі на те, що він зруйнував родину, вбив матір, щоб зґвалтувати сирітку!