Владислав Ивченко - Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914

Здесь есть возможность читать онлайн «Владислав Ивченко - Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2013, ISBN: 2013, Издательство: Темпора, Жанр: Иронический детектив, Исторический детектив, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Після виходу у відставку колишній філер Київського охоронного відділення Іван Карпович Підіпригора купує на зібрані гроші невеликий хутір Курбани Роменського повіту Полтавської губернії, де збирається вести спокійне життя провінційного землевласника. Та спокій йому дуже швидко набридає, тож Іван Карпович охоче починає займатися цікавими справами і поступово стає справжнім приватним детективом, а потім і зіркою пригодницької літератури всієї Російської імперії.

Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914 — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Не треба проповідей, я вже наслухалася їх достатньо! – кричить Марія.

– Я не проповідую, а відповідаю. Я не хотів би робити все перелічене вами. Не хотів би тому, що робити те – значить, пускатися берега, забувати про міру. Я бачив багатьох людей, які думали, що досягнуть щастя, якщо виконають всі свої примхи. Їм хотілося все більшого, але замість щастя вони отримували горе. Їх вели їхні бажання, наче бика на бійню. Вони руйнувалися і гинули. Бо забували про міру, про те, що нічим не потрібно занадто захоплюватися.

– Ви колись закохувалися? – несподівано питає Олена.

– Які всі люди.

– І тоді ви теж трималися міри, міркували про те, що не треба сильно захоплюватися?

– Ні, тоді я просто злякався. Припустився помилки, не прислухався до власного серця, злякався зробити несподіваний крок, покинути усталене життя. Я просто втік, проґавив своє кохання, за що дорікаю собі досі.

– А я теж кохала його, – шепоче Олена.

– Що? – питає Марія, та й я здивований.

– Кохала. Будь-яка людина ненавиділа б його за все те, що він зробив. Зруйнував мою родину, вбив батьків, знищив рідну сестру, принижував і ґвалтував мене. Але я кохала його.

– Олено, що ти кажеш? – кричить Марія.

– Кохала. Я мусила ненавидіти, мусила опиратися, мусила мститися! Але я кохала його і солодко чекала ночі, коли він починав мордувати мене, катував, бив. Я – грішна, я зіпсована.

Тиша. Я дивлюся вбік. Нарешті Олена продовжує.

– Потім я змогла узяти себе в руки. Господь мені допоміг зрозуміти, що я мушу вбити свого чоловіка, щоб зупинити той гріх, який він творив і який так подобався мені. Господь так і сказав мені уві сні, що я мушу вбити. Я думала, як це зробити, коли знову приїхала Марія і запропонувала свій план. Я побачила в цьому провидіння Господнє. Я пішла на гріх убивства, щоб уникнути іншого гріха. І готова відповідати. І перед судом людським, і перед судом Божим. Тепер ви все знаєте, Іване Карповичу. Я читала про ваші пригоди, Інокентій Степанович мав повну підшивку журналів, які читав потайки від усього корабля. Я знаю, що ви людина чесна та віруюча, вчините, як потрібно. І зараз, і потім, коли будете розповідати про цю історію. То дійте.

Вона піднімає на мене погляд.

– Іване Карповичу, що з вами? – аж скрикує Олена.

– Іване Карповичу? О Господи! – лякається Марія, бо я завалююся зі стільця на підлогу.

– Маріє, ти отруїла його? Навіщо? – кричить Олена.

– Ні, я ж забрала чай! Іване Карповичу, що з вами? Викликати лікаря? Іване Карповичу, не мовчіть! – вона плескає мене по щоках, удвох із сестрою допомагають підвестися, всаджують на стілець, плескають по щоках. – Іване Карповичу!

– Тихо, – нарешті шепочу я. Мене трясе, я зблід і задихаюся. Голову наче скрутили залізні обручі, серце наче штрикають гостряком, у вухах дзвони, в очах темінь. – Тихо. Зачекайте.

Я схопився пальцями за стіл. Так, наче вишу над проваллям і той стіл – моя єдина надія на порятунок. Я згадав. Дещо згадав, і ця згадка збила мене з ніг.

– Може, води? Чи таки лікаря? – пропонує Марія.

– Ні. Почекайте.

За кілька хвилин я відчуваю, що більш-менш ожив. Якась виснаженість. Мені хочеться швидше закінчити з цією справою, впасти десь і спати, спати, спати.

– А тепер послухайте мене, – кажу я хрипко, голос не слухається, тремтить і скрипить. – Ніколи в житті я не порушував правил. Ніколи. Я завжди чесно розслідував справи, на які мене наймали, знаходив винних і доповідав замовникам. Траплялося різне, інколи це було небезпечно, інколи невигідно, але я завжди дотримувався своїх правил. Я був чесний перед Богом і людьми. Був до цього дня. Бо сьогодні уперше в житті я піду проти правил. Я набрешу своїм замовникам, залишу винних непокараними, я забуду про цю справу. Поліції не буде. Всіх влаштовує та ситуація, що склалася, нехай так усе і залишиться. Але ви мусите мені пообіцяти, що купите вашим одновірцям квитки на пароплав до Уругваю і дасте їм гроші на перший час. Половину від статків Інокентія Степановича. Це буде справедливо. Ось його заповіт, у якому всі статки передаються кораблю. Цей заповіт буде запорукою того, що ви віддасте половину. Інакше втратите все. Моя вимога зрозуміла?

– Так, – вони здивовано кивають.

– Тоді до побачення, – я підводжуся і йду. Мене хитає, ноги не слухаються, хапаюся рукою за стіну. Мене наздоганяє Марія, підтримує.

– Дозвольте мені довести вас до екіпажу?

– Буду вдячний. Тільки робіть вигляд, що просто йдемо під руку. Іван Карпович Підіпригора не мусить виказувати прилюдну слабкість.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914»

Обсуждение, отзывы о книге «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x