Владислав Ивченко - Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914

– Був дуже радий знайомству з вами, Іване Карповичу. І ще більше радий, що все закінчилося добре, – каже ротмістр.

– Побачимося на війні, – я тисну йому руку.

– Сподіваюся, що там ви не втратите свого фарту! – ротмістр сідає в машину і їде. За ним вершники. Ми з дівчатами стоїмо і дивимося, як потроху осідає курява.

– Ваню, що трапилося? – питає Єлизавета Павлівна.

– Я йду на війну, – кажу я і не знаю чи радіти, чи сумувати.

(30.08.11. – 14.11.2012. Суми)

Про пригоди та подвиги Івана Карповича Підіпригори на фронтах Першої світової можна буде прочитати у третій частині цієї епопеї – «Стовп самодержавства на Великій війні».

Владислав Івченко народився 11 грудня 1976 року в місті Києві, де прожив тиждень, а потім був висланий за сарказм до Сум, де живе і досі.

Закінчив Вищі курси літературної майстерності при Будинку-музеі А. П. Чехова за фахом «Поміркований реалізм».

Закінчив із червоним дипломом і червоним обличчям економічний факультет Сумського держуніверситету.

З 2000 року працює у сумській газеті, де зробив карколомну кар’єру і досягнув посади заступника головного редактора.

Пише з 1998-го року, з 2004-го здебільшого українською.

Перед тим, як почати писати, деякий час терпів.

У творчості сповідує принципи.

Лауреат і стипендіат.

Так у друкованій книжці.

Пальці знати – тобто невміло приховує.

Так у друкованій книжці. Желіпати – тут: повільно їсти (Словник української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченка: в 4-х т. – К.: Вид-во Академії наук Української РСР, 1958).