Владислав Ивченко - Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914

Здесь есть возможность читать онлайн «Владислав Ивченко - Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2013, ISBN: 2013, Издательство: Темпора, Жанр: Иронический детектив, Исторический детектив, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Після виходу у відставку колишній філер Київського охоронного відділення Іван Карпович Підіпригора купує на зібрані гроші невеликий хутір Курбани Роменського повіту Полтавської губернії, де збирається вести спокійне життя провінційного землевласника. Та спокій йому дуже швидко набридає, тож Іван Карпович охоче починає займатися цікавими справами і поступово стає справжнім приватним детективом, а потім і зіркою пригодницької літератури всієї Російської імперії.

Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914 — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Не бреши мені! – гнівно крикнув війт.

Я кивнув. Мене давно вже так не били.

– Хто ти такий?

– Мене найняв Василевський.

– Для чого?

– Щоб я охороняв його під час поїздки до Шостки.

– Він чогось боявся?

– Так.

– Чого саме?

– Він не знав або просто не розповідав. Лише сказав, що тут щось сталося з кількома інженерами і йому треба з’ясувати, що саме.

– Він з’ясував?

– Ні. Його звільнили. А він застрелився.

– Чому?

– У нього були борги, він сподівався заробити, щоб віддати їх, а без роботи не міг цього зробити.

– Може, його вбили?

– Ні, він залишив записку.

– А ти що думаєш про справу, якою займався полковник?

– Я лише охороняв його.

Війт посміхнувся, а потім знову вдарив. Дуже несподівано і знову двічі.

– Якби ти охороняв його, ти б не відходив від полковника ані на крок. А ти нишпорив містом, наче скажена лисиця! Що ти шукав?

Він питав мене, а я стогнав і пускав слину, показував, як мені важко і боляче. Хоч там сильно удавати не доводилося. Мене примусили стати рівно, війту подали рушницю. Він приставив її мені до лоба.

– Кажи, інакше помреш, – війт був серйозний, і я не мав жодних сумнівів, що він вистрелить прямо зараз. Якби він хотів дізнатися, він би катував мене. Але йому було байдуже, просто пристрелить і забуде.

– Я шукав тих, хто не давав будувати нову залізничну колію.

– Знайшов?

– Ви мене знайшли, – скривився я, і війт прибрав рушницю.

– І як ти здогадався, що це ми?

– Здогадатися було легко, бо ж саме ви були зацікавлені в тому, щоби колії не було. Ви ж добре заробляли на перевалці пороху до станції.

– Заробляли і будемо заробляти.

– Здається, що так. Але що ви робили з інженерами? Чому один збожеволів, а інший застрелився?

– Побачиш, – він зловісно всміхнувся і щось сказав своєю мовою. Мене схопили, одягли мішок на голову і кудись потягнули. Недалеко, кинули у якийсь підвал. Зачинили. Темрява і тиша.

– Тут хтось є? – ніхто не відповів. Я підвівся. Зі зв’язаними руками важко скинути мішок з голови, але скинув. Потім мацав стіни як міг. Вони складалися з великих кам’яних брил, були дуже міцні. З підвалу нагору вели круті сходи, які зачинялися важкими дверима. Я зліз униз. Зняв чобіт, лівий. Потім схопив його зв’язаними за спиною руками. Доліз до каблука. Довго сіпав, аж поки каблук відійшов. Під ним було невеличке лезо. Про таку хитрість мені розповів колись граф, який вичитав це в книзі про пригоди. В тих книгах було повно всяких дурниць, але траплялися і розумні речі. Як ось ця, що мені одразу сподобалася. Бо всяке може бути, а лезо ніколи не завадить. Обережно взяв його двома пальцями і почав різати мотузку. Вона була міцна, пиляти незручно, то довелося мучитися довго, аж поки не перерізав. Звільнив руки, підійшов до дверей. Сподівався, що в них буде замок, але двері зачинялися ззовні на засув. Скоріше, на кілька, бо дуже вже міцно висіли. Спробував ще понишпорити стінами, але кладка була якісна, жодної шпарини. То довелося чекати. Досить довго, я кілька разів засинав, поки нарешті почув, як гримають засуви. Я лежав під стінкою, спиною до неї, начебто зі зв’язаними руками. До підвалу зайшло двоє горюнів зі смолоскипами. Один хотів брати мене за ноги, інший під руки, і так нести. То перший отримав чоботом в обличчя, а другому я увігнав лезо в шию. Потім вихопив смолоскип і бив ним. Обох. Побіг до виходу, вискочив нагору й опинився у великій хаті, тій самій, де сталася перша розмова з війтом. Ось і він стояв, в оточенні кількох десятків горюнів. Вони здивовано дивилися на мене. І всі стояли біля дверей. Я кинувся назад, спустився до підвалу, схопив одного з горюнів, приставив йому лезо до горлянки.

– Я вб’ю його! Вб’ю! – я щосили кричав, виходячи нагору. Горюни вже вихопили ножі, деякі навіть рушниці з пістолетами.

– Відпустіть мене, і я залишу його живим!

– Відпустити? – Війт засміявся, і мені дуже не сподобався його сміх. – Залишиш живим? Хіба нам потрібен воїн, якого ворог може захопити, наче дитину? Ні! – війт щось сказав своєю мовою, мабуть, перекладав іншим горюнам. Ті закрутили головами. Хлопець, якого я схопив, почав плакати. Постріл. Хлопець стукнувся об мене і завалився на підлогу. З-під нього текла кров.

– Кинь лезо! – Війт цілився в мене другим стволом рушниці. І я кинув лезо. Мене схопили, жорстоко били, мабуть, і вбили б, але війт наказав припинити. Потім до хати завели професора. Переляканого і з синцем на обличчі.

– Це він, це він! – заверещав професор і вказав на мене. – Він розпитував про вас! Але я нічого йому не сказав! Зовсім нічого! Відпустіть мене!

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914»

Обсуждение, отзывы о книге «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x