Владислав Ивченко - Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу. 1910-1914

– Володимире! Потрібні мотузки!

– Для чого?

– Перетягнемо його до хати!

– Добийте його, Іване Карповичу!

– Я ще хочу побалакати.

– З ким? – дивується Боротянський.

– З ним. Коли він повернеться у людську подобу. Тягніть мотузки, я бачив їх у санях! І подивіться, що там із графом!

Боротянський побіг, я перезарядив рушницю та револьвер. Чудовисько важко дихало і вже майже не сіпалося. Сніг навколо нього став червоним від його крові. Нарешті з’явилися Боротянський та Маєвський. Останній накульгував.

– О Господи! – скрикнув він, коли побачив чудовисько. Вовкулак рикнув, і граф сказав, що не зійде з насипу. – Це виплодок пекла! Знищіть його!

– Трохи пізніше, – мені довелося двічі з усієї сили бити вовкулака прикладом рушниці по голові, поки він знепритомнів. Я зв’язав йому пащу та лапи. Далі ми потягли його по снігу. Утрьох, бо коні боялися підходити близько до чудовиська.

– Швидше, потяг їде! – крикнув я, коли почув далекий гудок паровоза. Ми тільки-но затягнули чудовисько на насип, перетягли через рейки і зіштовхнули з насипу до хати. Потім ще встигли прикрити саньми. Почекали, поки пройде потяг, повантажили вовкулака і привезли його до хати. Там сиділа сестра обхідника і гірко плакала. Дівчина були перелякана. Коли ми затягли поранене чудовисько до хати, з дівчиною взагалі сталася істерика. Вона кричала і кидалася до вовкулака.

– Федя! Федя!

Боротянський узяв її за плечі і відвів до кімнати. Я перевірив мотузки на чудовиську. Хоч тримали його міцно, зброю з рук я не випускав.

– Графе, що ви робите? – я побачив, що Маєвський водить олівцем по листку паперу.

– Малюю чудовисько! Дивіться, яке воно жахливе! – граф був у захваті. – Люди мусять це побачити!

– Ніхто вам не дозволить показати це, – нагадую йому.

– Звісно, ні! Ви праві, що про це не дадуть розповідати в імперії. Але тільки якщо казати, що це правда. А якщо це література, вигадка, казочка, то чому б і ні? Гоголь он же написав про Вія! Або от чули про Франкенштейна чи вампірів? – посміхається Маєвський.

– Німці якісь?

– Ні, Іване Карповичу, дуже відомі персонажі. Приблизно так само популярні у світі, як ви у Російській імперії. Ось бачите, навіть тут про вас читали, – граф показує на журнал, що лежить на столі. Журнал «На суходолі та на морі» з моїм портретом. Я кривлюся. Ось як обхідник упізнав мене. Впізнав і придумав, як ударити. Почув, що мене арештували, вирішив убити Моніку, щоби я забув про нього, а зосередився на пошуку вбивць. Думав, що я ніколи не знайду його, а може, і зовсім поїду звідси, щоб усе забути. Хитрий та підступний негідник! Мені схотілося покінчити з ним тут і зараз, коли я згадав, що це чудовисько могло вбити Моніку. Я ледь стримався.

– Графе, спостерігайте за чудовиськом, – попросив Маєвського.

Я пішов у кімнату, де плакала дівчина, а її заспокоював Боротянський.

– Коли твій брат знову стане людиною? – спитав її.

– Увечері, – тихо відповіла дівчина.

– Він часто ставав вовком?

– Коли хотів.

– Яким чином?

– Він пив.

– Що?

– Там, на столі стоїть, – вона махнула безсилою рукою у бік кухні.

На столі стояла скляна пляшка з темною рідиною. Я понюхав її. Різкий, якийсь хімічний запах. Пляшка випита наполовину. Залишена відкоркованою. Мабуть, обхідник почув постріл Маєвського, зрозумів, що їдуть за ним, швиденько випив зілля. В нього не було шансів утекти людиною, з одною ногою. А ось вовкулаком шанси були. Але йому потрібен був час, щоб перетворитися на вовка. То ми встигли підійти поближче. Він не став нападати на нас, бо ж очікував, що ми будемо озброєні і просто розстріляємо його. Вирішив просто втекти. Сховатися в лісі, перечекати. Можливо, мав там якусь нору, кубло на цей випадок. Але втекти не встиг.

– Графе, ось вам рушниця. Якщо чудовисько спробує втекти, то стріляйте. А я подивлюся в будинку.

Підвалу тут не було, а ось на горищі я знайшов оббиту залізом скриню. Зламав замок, усередині були якісь старовинні книги невідомими мені мовами. Одніс кілька графу.

– Про що ці книжки?

Граф одразу почав розглядати книжки. Старовинні, товсті, оббиті залізом.

– Здається, це книги про магію! – захоплено сказав граф.

– Що за магія? – не зрозумів я.

– Про нечисту силу, ворожбу, чаклунство! Ось бачите, картинки, як людина стає вовком! Тут, мабуть, сказано, як це зробити! Але я не розумію мови. Трохи схожа на німецьку, але не німецька. Можливо, написи взагалі зашифровані! Оце так скарб! – Маєвський крутить головою, а я вихоплюю книгу і кидаю її в піч.