Йоанна Хмелевська - Клята спадщина

І тут я зрозуміла, що знаю все. Майор теж знав усе. Тільки він був у гіршому становищі, ніж я, бо я могла спиратися на власні домисли, а йому були потрібні невідпорні докази…

Десь так днів за три-чотири Польський національний банк повідомив про одержання на державний рахунок суми у 4 000 000 данських крон, надісланої з Копенгагена Станіславом Вишневським, який живе в апартаментах королеви Маргарита, очевидно, на становищі платного мешканця. У перерахунку на долари це становило 716 000.

Майор одразу ж викликав мене до себе.

— Якщо ви, пані, нічого не знаєте про цей останній подарунок, то я — китайський мандарин, — сухо зауважив він. — Завтра минає додатковий тиждень, про який ми з вами говорили, але, може, ви заговорите вже сьогодні?

На зміну полегкості, яку я відчула, прийшло почуття величезного подиву.

— Як ви сказали? Прошу повторити ще раз: 716 000?

— Якщо бути цілком точним, то 716 000, 86 доларів 24 центи.

— Отож-бо! — вихопилося в мене. — Наша держава заробила на цій афері майже 140 000 доларів, причому в чистому вигляді! Чи не здається вам, що це зовсім непогано?.. Народна держава заробила…

— Що ви хочете цим сказати? І взагалі — що це все означає?..

Раптом на мене найшло давно забуте натхнення.

— А те, пане, означає, що ви маєте тут конкретний доказ активної діяльності на користь держави. Долари пересилали за кордон з там, щоб збільшити державний скарб, бо ви повинні знати, що в буржуазних країнах після певних банківських операцій грошова сума звичайно збільшується. Крім того, її повернуто нашій країні. Переслано контрабандою 579 000, а повернуто 715 000, отже, різниця буде… підрахуйте самі, скільки це!

Здавалося, майорові заціпило. Він, мабуть, поривався щось сказати, але не міг. Не розуміючи, що, власне, сталося з моїм рахунком і чому так зросла сума, я, проте, рішуче агітувала далі.

— Певна річ, ви можете їх заарештувати (контрабанда є контрабанда — я сама це добре розумію), але де ж тут злочин проти держави? Якби всі вдавалися до таких злочинів, то ми купалися б у розкошах! Майте на увазі, пане майоре: контрабанду здійснювано з єдиною метою — збільшити грошові можливості держави; ніхто не потерпів, а виконавці скромно залишилися в тіні. А проте вони можуть відкритися, якщо вам це так потрібне. Користь від їхньої діяльності незаперечна. І я на вашому місці, пане майоре, назад би цих грошей не відсилала, бо валюта нам дуже потрібна…

Майор нарешті здобувся на слово…

— Замовкніть, будь ласка! Збожеволіти з вами можна! Ви хочете мені довести, що вони… О Господи!

Я мовчала. Майор теж помалу заспокоївся.

— Чи це треба розуміти так, — промовив він, — що ви хочете змусити мене повірити, ніби проведено контрабандну акцію на більше як півмільйона доларів для збагачення нашої держави, з там, щоб ці гроші ще обросли процентами?

— Ви, пане, можете не вірити, — врочисто відповіла я, — але докази очевидні. 716 000 000, тобто, пробачте, тисяч. Крім того, ви знаєте, що постійно пересилалися й менші суми, аби не було непорозумінь. Аби з самого початку було ясно, що йдеться про діяльність на користь держави.

— Вишневський, — глухо сказав майор.

— Атож, пан Вишневський, — відказала я. — Хочу звернута вашу увагу на ще одну деталь. Відіслали всю суму, а могли ж дещо лишити собі — це ж контрабанда, хто може перевірити чи щось точно довести?

— А звідки відомо, що відіслано все? — швидко запитав майор.

— Якщо ви, пане, хочете перевірити, — будь ласка. Вони вам охоче назвуть номер рахунку, тобто, пробачте, не номер, а «гасло». Можете когось відрядити до Швеції, аби перевірити, чи там щось лишилося.

Майор глибоко зітхнув, відкинувся на спинку фотеля й заходився спроквола його розгойдувати. Очевидно, струс пройшов, і він зовсім заспокоївся.

— Добре, — сказав він нарешті. — Мушу все-таки визнати, що ця, друга частина злочину доволі химерна. Хотілося б усе ж знати, звідки брано долари для контрабанди? Може, ви мені з’ясуєте. Зробіть таку ласку.

— Не можу.

— Чому?

— Бо не знаю. Певніше, достеменно не знаю. Нехай вони самі вам розкажуть.

— Хто вони?

— Наприклад, пані Маковецька.

— А може, пан Тарчинський?

— Може, й Тарчинський. Мені байдуже.

— А пан Ракевич?

— Пан Ракевич контрабандою не займався.

— Он воно що! А чим же тоді?

— Не знаю. Можливо, допомагав цінними порадами, це взагалі людина ділова.

— Чи ви хочете ускладнювати слідство й далі? Чому б вам нарешті не сказати правди?