Мартін Еміс - Нічний потяг

– Тіло належить білій жінці, фізично розвинутій, середньої повноти, на зріст сто сімдесят п’ять сантиметрів, орієнтовна вага – шістдесят п’ять кілограмів. Одягу на тілі немає.

Спершу вивчають зовнішній вигляд. За напученнями Сілвери, Ноу робить первинний огляд рани. Він спрямовує світло в рот, який застиг, розтулений наполовину, і перевертає тіло на бік, щоб побачити вихідний отвір. Потім уважно оглядає весь шкірний покрив, шукаючи можливі вади, мітки, сліди боротьби. Найприскіпливіше – руки, кінчики пальців. Він робить зрізи нігтьових пластин і проводить хіманаліз на вміст барію, сурми та свинцю, щоб установити, чи справді вона натискала на курок того самого револьвера. Пригадую, його подарував полковник Том, ще кілька років тому, і він же вчив дочку володіти зброєю.

Спритний, як і завжди, Полі Ноу бере мазки: оральний, вагінальний, анальний. Потім обстежує область промежини на предмет розривів або травм. Я знову згадую полковника Тома. Це єдиний спосіб підтвердити його версію. У тому сенсі, що коли тут замішаний Трейдер, то злочин має сексуальний ґрунт, правильно ж? Та начебто. І все ж таки здається, що тут усе не так. На столі патологоанатома часом трапляються кумедні штуки. Подвійне самогубство може виявитися поєднанням убивства й самогубства. Зґвалтування з подальшим убивством виявляється самогубством. А от чи може самогубство виявитися зґвалтуванням із подальшим убивством?

Але ж і розтин – свого роду зґвалтування, і ось приходить його черга. У мить, коли зроблено перший надріз, Дженніфер стає тілом – просто тілом, не більше. Полі Ноу береться до роботи. Прощавай. Захоплення, з яким він оддається звичній справі, робить його схожим на школяра: лискуча голова опущена; орудуючи скальпелем, як ручкою, він робить на тілі потрійний надріз у формі літери Y: від плечей до підгрудної ямки і вниз через таз. Почергово відігнувши покриви у місцях надрізу (як намоклий чи підпалений килим), Ноу розтинає електричною пилою ребра. Грудна клітка здіймається, наче підвальний люк, єдиним комплексом, як дерево з гіллям, внутрішні органи вийнято й викладено на іржостійкий піднос. Ноу розрізає серце, легені, нирки та печінку, бере зразки тканин на аналіз. Тепер він виголює голову навколо вихідної рани.

А зараз – найгірше. Електропилка робить коло, вгризаючись в основу черепа. У черепну коробку вбито клин, і ти чекаєш, що от-от він трісне. І от я відчуваю, що моє тіло, таке звичайне й асиметричне, таке малоприємне й неестетичне, таке недоглянуте й загрубіле, несподівано протестує, бунтує. Воно просить уваги. Воно не хоче бачити все це. Хрускіт черепа звучить оглушливо, як постріл. Чи як страшний надсадний кашель. Ноу на щось показує, Сілвера нахиляється – і потім обидва здивовано відхиляються.

А я дивлюсь і думаю: «Я вас чую, полковнику Томе. Та що це має означати, поки не знаю».

Розтин показує, що Дженніфер Роквелл вистрілила собі в голову тричі.

«Та ні. Не живу я сама», – відповідала я. З Деніссом я живу. То був єдиний раз, коли я пустила сльозу. Не живу я сама. З Деніссом.

Поки я вимовляла ці слова, Денісс похмуро позбирав свої манатки, а потім, похмуро витріщаючись на дорогу, щодуху гнав свій пікап у напрямку кордону штату.

Тож я уже жила сама. Я не жила з Деніссом.

Це не Тоб там сходами чалапає? Чи це перші звуки наближення нічного потяга? Дім завжди відчуває його і весь аж напружується, коли стає чутно далекий розпачливий гук.

Не живу я сама. Я живу не сама. А з Тобом.

Щойно я зустрічалась із Сілверою.

Першим ділом він сказав:

– Як мене це задрало!

Я питаю:

– Що саме?

– Весь цей дурдом, – каже Сілвера.

Тоді я пояснила йому, що полковник Том більше схиляється до версії про вбивство.

– А чому так?

– Ну, куль було аж три.

Сілвера каже:

– Що цей Роквелл тут тямить! Він навіть вулиці не нюхав.

Ну, я йому кажу:

– Господи, та він також спіймав свою кулю на цій блядській службі.

Сілвера прикусив язика.

– А ти сам під кулі востаннє коли підставлявся? – питаю його.

Сілвера так і не сказав. Ні, не тому, що згадував облави й стрілянину. Він думав не про ті часи, коли Том Роквелл, тоді ще звичайний патрульний, перестрів у наркоманському кварталі типа в капюшоні. Сілвера просто міркував про свою нелегку поліційну кар’єру.

Я зробила затяжку і знову сказала:

– Полковник Том схиляється до думки, що це вбивство.

Сілвера закурив і сказав:

– А що йому ще думати? Можна вистрілити собі в рот один раз. Це життя. Можна вистрілити в себе двічі. Ну… буває. А тут аж тричі. Тут хто завгодно здуріє.