Мартін Еміс - Нічний потяг

Martin Amis

Night Train

© Martin Amis, 1997

© Unsplash.com / Luca Carr`a, Nic Y-C, Guilherme Stecanella, обкладинка, 2021

© Depositphotos.com / steveheap, doodko, обкладинка, 2021

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2021

Я – поліція. Незвична заява, чи то мовна конструкція. Але в нас так говорять. Спілкуючись між собою, ми ніколи не кажемо: «Я – полісмен» чи «Я – офіцер поліції» . Ми кажемо просто: «Я – поліція» . Я поліція. Я – поліція, звіть мене детектив Майк Хуліген. І ще я жінка.

Я хотіла б розповісти вам про найважчу з усіх своїх справ. Найважчу – ну, особисто для мене. Коли служиш у поліції, то таке поняття, як найважче , – штука дуже розтяжна. Як знати, де оте найважче починається й закінчується? Його межі розширюються щодня. «Найважче? – питаємося ми. – Та що ви, нема такого й не було ніколи». І все ж для детектива Майк Хуліген то була найважча справа.

У штаті центрального поліційного управління служать три тисячі людей, розкиданих по відділах, підвідділах, підрозділах і службах, які весь час міняють свої вивіски: Організована злочинність, Важкі злочини, Злочини проти особистості, Сексуальні злочини, Автокрадіжки, Фінансові махінації, Аналітичний відділ, Наркотики, Кіднепінг, Квартирні крадіжки, Порушення громадського порядку, а ще – Розслідування вбивств. На одних скляних дверях написано: Злочини проти моральності . А дверей із табличкою Гріхи ви не знайдете. Місто – це злочин. А ми – захист. Отакі пироги.

Трохи про себе. У вісімнадцять років я вступила до коледжу Пітера Брауна на кримінальну юстицію. Однак мене тягло на вулиці, туди, де кипіло життя. Не могла дочекатися. Я пройшла тести на придатність до служби в армії, у Прикордонному патрулі та навіть у системі виправних установ. І все склала. Пройшла також тестування на придатність до служби в поліції. А тоді покинула коледж, і мене зачислили до академії.

Я починала в Південному окрузі. Патрульна служба, сорок четверта дільниця. Пішки ми обходили територію, реагували на виклики. Потім – п’ять років у загоні протидії насильству над старими людьми. Оперативна робота – засідки, пастки – стала мені квитком у слідчі. Згодом я пройшла ще одне тестування і, отримавши жетон, перейшла до центрального поліційного управління. Тепер працюю у відділі конфіскацій, але до того вісім років тягнула лямку в убивчому відділі. Розслідувала вбивства. Була убивчою поліцією.

Кілька слів про мою зовнішність. Статуру я успадкувала від матусі. У наші дні її з першого погляду віднесли би до ярих феміністок, таких, що все політизують. Їй пасувала б роль чоловічого антагоніста десь у пост’ядерному бойовику з тачками й перегонами. І ще в мене голос такий, як у неї: я палю тридцять років, і він погрубішав, став хрипким. Риси обличчя я успадкувала від батька. Згладжені, геть невиразні, як у селянки – нічого міського. Волосся висвітлене. Я народилася й виросла в цьому місті, у районі Мун-Парк. Але коли мені було десять, усе загуло в тартари і я перейшла під опіку держави. Де мої батьки, не знаю. Зросту маю сто сімдесят п’ять сантиметрів і важу вісімдесят один кілограм.

Хтось каже, що за рівнем небезпеки (та брудних грошей, які там крутяться) відділ наркотиків не має собі рівних, і всі погодяться, що відділ кіднепінгу – то не робота, а суцільний відпочинок (якщо вбивство в Америці – здебільшого чорний на чорного, то кіднепінг – зазвичай банда на банду); у когось непогано виходить розплутувати сексуальні злочини, а хтось зробив собі кар’єру на боротьбі з порушеннями моральності; аналітики – вони й в Африці аналітики (витягують із тіні сущих монстрів злочинного світу); однак усі мовчки погодяться з тим, що найкрутіші – вбивчий відділ. Ось де справжні аси.

У нашому пересічному американському містечку – трохи знаному «Вавилонською вежею», що будують японці, та гаванями й причалами для яхт, університетом і націленими в майбутнє корпораціями (айтішники та фармацевти, літакобудівники й дослідники космосу), високим рівнем безробіття й тотальним ухилянням од усіх податків, – спецам із убивчого відділу за рік доводиться розслідувати близько дюжини вбивств. Часом ти старший слідчий, часом – його помічник. У мене за плечима – сотня таких розслідувань.