Дреда Сей Мітчелл - Загадкова кімната

Помічаю, що він робить забагато нотаток, набагато більше, ніж годилося б з огляду на те, що я йому розповіла. Мені спадає на думку, що доктор, можливо, просто складає список покупок. Може, йому кортить марнувати на розмову зі мною суботній ранок приблизно так само, як мені – на спілкування з ним. Хтозна, може, він зголосився на це лише задля того, щоб зробити приємне моїм батькам. Аж тоді я згадую, що він – батьків друг, тому, можливо, знає набагато більше, ніж може здатися.

Не стримавшись, встромлюю нігті в м’яку шкіру кушетки.

– Зрозуміло.

Оцей стриманий коментар – це достеменно не те, чого я від нього сподівалася. Авжеж, зараз почнуться запитання. Втім, він не ставить жодного. Але й нотаток більше не робить.

Вже не переймаючись тим, яке враження це справить, я хрипко, роздратовано вигукую, майже кричу:

– Значить так, одразу ж домовмося. Я не божевільна. Розумієте? Я не божевільна!

Звідки воно взялося? Оце слово на «б» – останнє, яке я збиралася озвучити під час нашого сеансу.

Доктор знову лагідно мені всміхається.

– Гадаю, Лізо, що ви зрозумієте: зараз серед представників мого фаху мало хто використовує слово «божевільний». А якщо й залишилися такі, то цих людей варто викинути з професії.

Він легенько зітхає, вивчає свої записи.

– Ваш батько згадав, що чотири місяці тому дещо сталося. Нещасний випадок, який, на його думку, ви, може, схочете зі мною обговорити. Це так?

Так типово для мого татка називати оту подію «нещасним випадком». Дрібничка така собі. Наче йдеться про щось, що час від часу може статися з кожним.

Знизую одним плечем.

– Якщо хочете.

– Ідеться не про те, чого хочу я, Лізо, а про те, чого хочете ви.

Здається, нам таки доведеться це обговорювати.

– Гаразд, тоді поговорімо про той «нещасний випадок».

– Хочете розповісти мені, що саме тоді сталося?

Я не хочу, але все одно доведеться. Голосно зітхаю; мені не хочеться, щоб голос тремтів. Сироти вперто поймають шкіру. Зосереджуюся. Починаю говорити таким відстороненим тоном, наче роблю доповідь.

– Ну що ж. Гадаю, я була тоді не в гуморі. У мене для таких випадків були ліки. Напередодні я погано спала. У мене бувають час від часу напади нічних жахіть, це триває ще з дитинства, і саме тоді один з них був у розпалі. Я майже не спала, тому на роботі взяла відгул. В обід я хильнула горілки, а для того, щоб настрій покращився, ковтнула кілька пігулок з тих, що були в аптечці. А потім ще кілька, і запила їх горілкою. Відтак іще. І ще. Я не тямила до пуття, що роблю. Я була втомлена й вибита з колії своїми нічними жахіттями. Напевне, я відключилася. Мене знайшли на підлозі у ванній. Наступне, що я пам’ятаю, – це як мені в шпиталі промивали шлунок.

А от тепер на черзі найважче.

– Вони… – ну, тобто лікарі в лікарні, мама й тато… перш за все тато, – вирішили, буцімто я намагалася накласти на себе руки.

Я відчуваю привид тієї безликої людини, яка написала прощальну записку, – цей чоловік наче лежить на кушетці зі мною обіч. І не сказати б, що це незручно, – навпаки, він наче додає мені сил.

Доктор і досі щось нотує.

– А ви й справді намагалися?

– Що?

– Накласти на себе руки?

Зітхаю і всерйоз обмірковую це запитання.

– Щиро кажучи, не знаю. Може, й так. Батьки, авжеж, у цьому переконані. І тепер я мушу регулярно їх навідувати й виходити на зв’язок, щоб вони переконалися, що я й досі топчу ряст.

– А раніше ви розглядали всерйоз можливість укоротити собі віку?

Заплющуюся. Важке запитання, але я щосили намагаюся на нього відповісти.

– Ну… не те щоб. Але іноді мені кортить, щоб мене не було, розумієте? Можливо, треба було згадати про це раніше: в підлітковому віці в мене був розлад харчової поведінки. Іноді мені здається, що це була така спроба зникнути, потрапити звідси деінде. Інколи мені кортить, щоб прийшла смерть і просто забрала мене до Шангрі-Ла [14] Шангрі-Ла – вигадана країна, описана в 1933 р. в романі письменника-фантаста Джеймса Гілтона «Втрачений горизонт», є літературною алегорією Шамбали. Назва «Шангрі-Ла» означає місце, де здійснюються мрії, царство вічної молодості, земного раю, утопії, вічного блаженства й райської насолоди. , де тихо й спокійно. У місце, де не буде страшних снів. Знаєте, от як на надгробках вікторіанської доби писали: «Там же безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі» [15] Йов 3:17 (пер. І. Огієнка). .

Доктор усміхається.

– Це цитата з Біблії, з Книги Йова.