Сей-шьонаґон - Записки в узголів’ї

Завдяки зусиллям харківського видавництва «Фоліо» та його співпраці з молодою вітчизняною японісткою Наталією Бортнік українські шанувальники японської класичної літератури віднині отримали змогу ознайомитися з перекладом українською мовою одного з кращих прозових творів доби Хейан (794 – 1185), написаного у жанрі дзуйхіцу, [1]– «Записками в узголів’ї» ( яп.: «Макура-но соші») відомої японської письменниці Сей-шьонаґон (966 – 1017). [2]Перекладений багатьма мовами світу, цей геніальний твір «золотої доби» японської класичної літератури й донині не втратив своєї чарівної привабливості та актуальності. Читаючи «Записки в узголів’ї», насолоджуючись витонченою мовою цього твору, його вишуканим стилем, самобутньою художньою образністю, увесь час дивуєшся – невже й справді він був створений понад 1000 років тому і написаний жінкою, яка була п’ятою (за деякими джерелами – шостою) дитиною в багатодітній сім’ї провінційного чиновника на ім’я Кійовара Мотосуке, котрий виділявся серед тисяч таких самих, як він, провінційних державних службовців хіба що своєю освіченістю та палкою любов’ю до літератури, яку зумів прищепити і своїй талановитій доньці. [3]

Однак чи варто взагалі дивуватися? Адже внесок японських жінок до скарбниці національної літератури у порівнянні з літературами інших народів світу важко переоцінити. Окрім «Записок в узголів’ї», саме жінками були створені такі літературні шедеври, як «Щоденник примарного життя» Мічіцуна-но хаха ( яп.: «Каґеро ніккі», кін. X ст.), щоденник Ідзумі-шікібу ( яп.: «Ідзумі-шікібу ніккі», 1004 р.), перший в історії світової літератури художній роман «Повість про принца Ґенджі» ( яп.: «Ґенджі-моноґатарі», 1008 р.) [4]письменниці Мурасакі-шікібу, щоденник доньки Суґавари Такасуе «Щоденник із Сарашіни» ( яп.: «Сарашіна ніккі», 1060 р.) і багато інших.

Не менш вагомим був внесок японських жінок до скарбниці національної поезії. Уже в перших історико-міфологічних літописах – «Записах давніх діянь» ( яп.: «Коджікі», 712 р.) та «Анналах Японії» ( яп.: «Ніхон шьокі» або ще «Ніхон-ґі», 720 р.) – трапляються чудові вірші й окремі імена давніх японських поетес. А перша японська поетична антологія «Збірка міріадів листків» ( яп.: «Ман-йо-шю», 753–759 рр.), що містила 4516 віршів 561 автора, створених протягом IV–VIII ст., зберегла до нашого часу імена понад 70 японських поетес. Ще майже 30 імен японських жінок-поетес нараховується серед 120 авторів наступної за часом укладання поетичної антології – «Збірки давніх і нових японських пісень» (яп.: «Кокін-вака-шю», 905–913 рр.). Близько чверті імен авторів всесвітньо відомої збірки «По одному віршу ста поетів» (яп.: «Хяку-нін іш-шю», 1235 р.) – жіночі. Чимало яскравих жіночих імен донесли до нас також пізніші поетичні антології доби Камакура (1185–1333 рр.) і доби Муромачі (1336–1573 рр.), зокрема: «Нова збірка давніх і нових японських пісень» ( яп.: «Шінкокін-вака-сю», 1205 р.), «Цукубська збірка» ( яп.: «Цукуба-шю», 1357), «Нове продовження збірки давніх і нових японських пісень» («Шіншьоку кокін-вака-шю», 1438 р.) та інші. Наведемо лише найвідоміші з цих славетних імен:

Іванохіме-но Окісакі (/?/-347);

Куро-Хіме (або ще Масадзуко, сер. IV ст.);

Сотохоші-но Ірацуме (або ще Сотоорі-Хіме, перша пол. V ст.);

Нукада (або ще Нукада-но Окімі, 630–690);

Отомо-но Саканое (перша пол. VIII ст.);

Оно-но Комачі (834–900);

Ісе (877–938);

Укон (перша пол. X ст.);

Накацукаса (912–991);

Акадзоме Емон (958-/?/);

Мурасакі-шікібу (973 – 1019);

Ідзумі-шікібу (978 – 1030);

Дайні-но Санмі (999 – 1078)

Кошікубу-но Найші (999 – 1025);

Саґамі (1020–1060)4

Ніджьоін-о Санукі (1141–1217);

Шікіші-найшінно (1153–1201);

Шюндзей-но мусуме (1171–1254) та інші.

З-поміж славетних поетес Японії пізнього середньовіччя варто виділити:

Ден Шюте-джьо (1633–1698);

Каваі Чіґецу (1640–1718);

Еномото Сейфу-джьо (1731–1814);

Чійо-ні (1703–1775).

А серед численних імен талановитих японських поетес XX ст., а також наших сучасниць насамперед слід назвати такі імена, як:

Йосано Акіко (1878–1942);

Суґіта Хісаджьо (1890–1946);

Хашімото Такако (1899–1963);

Кудзухара Таеко (1907–1985);

Коко Като (нар. 1931 р.);

Тавара Мачі (нар. 1962 р.).

Першим, хто познайомив європейців із «Записками в узголів’ї» Сей-шьонаґон, був відомий англійський сходознавець Вільям Джорд Астон (1841–1911), який у своїй книзі «Історія японської літератури» не тільки стисло охарактеризував цей твір, але й навів декілька уривків з нього у власному перекладі з японської мови. Проте навіть стислі спостереження та коментарі В. Дж. Астона до «Записок в узголів’ї» виявилися настільки ґрунтовними й об’єктивними, що всі наступні зарубіжні дослідники цього геніального твору фактично лише повторювали (щоб не сказати «переспівували») їх, додаючи при цьому деякі власні зауваження та несуттєві доповнення. З огляду на це, ми вважаємо за доцільне хоча б частково познайомити українських читачів із характеристкою В. Дж. Астона твору Сей-шьонаґон.