Дреда Сей Мітчелл - Загадкова кімната

– В цьому будинку жодна кімната не замикається. Ми з Джеком вирішили, що єдина умова, за якої ми зголосимося на те, щоб у нас жила чужа людина, – це принцип обопільної довіри.

Мені варто наполягати на ключі. Певна річ, це ж звичайний пункт такого штибу угод? Як іще я можу захистити своє право на особистий простір?

Але натомість я квапливо погоджуюся:

– Так, звісно.

Не сказала б, що це дуже мене тішить, але скандал через це влаштовувати не варто, я не можу втратити нагоду тут оселитися.

Відтак Джек тицяє в двері й каже дещо, що трохи мене заспокоює.

– Там он є засувка, тож просто замикатиметеся, якщо захочете побути наодинці.

Він підходить до дружини, зупиняється обіч неї. Дивлячись на них, що стоять пліч-о-пліч, я не можу позбутися думки про те, як химерно вони виглядають разом. Жодний у світі макіяж, ботокс і філери не в змозі приховати, наскільки насправді вона старша від нього. Його татуювання й зачіска не пасують до її вишуканості. Втім, мені майже тієї ж миті стає соромно за власні паскудні думки.

Аж тоді я дещо згадую. Мені начхати на Джека й Марту. Єдине, що наразі має значення, – це кімната. І вона моя.

– Є приміщення, доступ до яких ми для пожильців обмежуємо. – Марта перелічує їх, знову наголошуючи на тому, що до переліку входить і сад. І це про дещо мені нагадує.

– Тоді, після оглядин… Я стикнулася з вашою сусідкою, такою літньою пані. Вона щось таке казала про свій садок…

Вони обоє помітно напружуються. На біса я це бевкнула? Мені ж зовсім не треба, щоб вони зважили, буцімто я – нишпорка, яка пхатиме носа до їхніх справ? А це їхні справи – хай там що відбувається між ними й сусідкою, це не має жодного стосунку до мого перебування в цьому будинку.

Джек оговтується першим. Голосно форкає.

– Не переймайтеся ви через цю стару порхавку. Вона сама не тямить, що верзе. – Він торкається скроні промовистим жестом, даючи зрозуміти, що в сусідки клепки бракує. – В цієї тітки дах поїхав ще бозна-коли.

«Дах поїхав».

Мене раптом починає морозити.

Марта, втім, перебиває чоловіка, хоча й доволі лагідно.

– Не називай її старою порхавкою, Джеку. Всім нам колись буде стільки років. І от мені, наприклад, хотілося б, щоб, коли це станеться, про мене говорили з належною літній людині шаною… – Погляд зелених очей прикипає до мене. – Втім, на вашому місці я б трималася від неї якнайдалі.

Це, схоже, слушна нагода подякувати й попрощатися.

Втім, вони не йдуть. Так і стовбичать у дверях, наче дві нерухомі статуї. Витріщаються на мене. Геть-чисто персонажі з «Краю “Дикий Захід”» [10] «Край “Дикий Захід”» – фантастичний телесеріал телеканалу HBO. Сюжет розгортається у футуристичному парку атракціонів «Край “Дикий Захід”», де в ролі мешканців Дикого Заходу виступають людиноподібні роботи. , людиноподібні роботи, які чекають, поки їх увімкнуть і під’єднають усі необхідні дротики. Мене охоплює незатишне, бентежне почуття.

Потім Марта натягає свою безтурботну усмішку – наче вмикає лампочку.

– Якщо вам щось буде треба чи виникнуть якісь запитання…

– …звертайтеся до мене, – перебиває її Джек, усміхаючись одним кутиком вуст.

Марта жартома дає йому стусана. Потім вони дивляться одне на одного й регочуть. І, тримаючись за руки, йдуть, лишаючи мене в моєму новому помешканні. Я чую, як стиха стогне сходовий майданчик, коли Марта з Джеком перетинають його, як риплять сходи, коли вони йдуть донизу. Звук стишених голосів, що віддаляються, нагадує шелестіння паперу. Мабуть, не дуже їм зручно оце – щоб у будинку мешкав хтось чужий. Я б на таке, мабуть, не зголосилася.

Як бодай на мент розпружитися, якщо ти знаєш, що в домі чужа людина?

…Так, перш за все треба розібратися із дзеркалом… Я підходжу до нього й відвертаю до стіни. Все одно мені не треба бачити власне відображення на повний зріст.

Дзенькає телефон. Повідомлення від тата. Відтоді як я востаннє їх навідувала, він влаштував мені справжнісіньке пекло. Минулого вечора надійшло повідомлення про те, які вони з мамою були раді мене бачити. А в кінці повідомлення був номер телефону доктора Вілсона – без жодних додаткових пояснень. Я відповіла, не згадуючи про номер. Сьогодні зранку прийшло ще одне SMS – він дякував мені за те, що я подякувала йому. І надсилав телефонний номер. Знову. На це повідомлення я вже не стала відповідати.

Відкриваю чергове SMS. Цього разу він і не намагався бодай якось приховати свої справжні наміри. Бо жодного тексту немає, самий лише номер.