Ебіґейл Дін: Дівчина А

Ми говорили про те, щоби розірвати мотузки зубами, поцупити ножа і сховати в кишені сорочки. Можна було прискоритися під час пробіжки на подвір’ї, а потім бігти не спиняючись крізь хвіртку і далі по Мур-Вудс-роуд. Батько тримав мобільника в кишені, тож його було б не важко висмикнути. Коли я думаю про ті часи, то відчуваю глибоку зніченість, яку докторка Кей не змогла розвіяти жодним із численних аргументів. Я читала це запитання на обличчях поліціянтів і журналістів, а ще медсестер, хоч ніхто й не наважився поставити його вголос. Чому ж ви не втекли, доки була така можливість?

Правда в тому, що все було не так і погано. Нам подобалося бути разом. Так, ми були стомлені, часом ходили голодні, і траплялося, батько бив нас так сильно, що фінгал на оці не сходив цілий тиждень (Гавриїл) чи чувся свист десь трохи нижче серця (Даниїл). Та ми й не уявляли, що почнеться потім. Я провела безліч ночей, копирсаючись у спогадах, як студентка в бібліотеці, змахуючи пил зі старих томів і нишпорячи на кожній полиці в пошуках моменту, коли я мусила б зрозуміти: а! отоді був час діяти! Але я не знаходжу потрібної книжки. Її взяли багато років тому та й не повернули. Батько повчав нас за обіднім столом, сприймаючи покірність за відданість, мати приходила перевірити мотузки перед сном, а рано-вранці я прокидалася поряд із Євою, відчуваючи тепло її тіла. Ми ще говорили про майбутнє.

Все було не так і погано.

Спершу я поговорила з Девлін і попросила дозволу попрацювати тиждень із Лондона. Може, більше.

– Трагедія із заповітом, – сказала вона. – Як захопливо.

В Нью-Йорку лише перевалило за полудень, але вона одразу взяла слухавку, хоч і була вже під градусом. Довкола чувся гамір ресторану в обідній час. Чи бару.

– Не впевнена, що це правильне слово, – зауважила я.

– Ну, не поспішай. Знайдемо тобі вільний стіл у Лондоні. І роботу, не сумнівайся.

Мама з татом, певно, обідають і можуть почекати. Слухавку взяла Етанова наречена. Сам він пішов на відкриття галереї і повернеться пізно ввечері. Вона чула, що я в Англії, тож мушу обов’язково заїхати в гості, вони будуть страшенно раді. Я лишила голосове повідомлення на телефоні Даліли, хоча сумнівалася, що вона перетелефонує мені. Останньою набрала Єву. Чутно було, що вона десь на вулиці, а поряд хтось сміється.

– Тож, – сказала я. – Відьма, здається, здохла.

– Ти бачила тіло?

– Боже, ні. Я не просила його показувати.

– В такому разі чи можна бути певними?

– Я цього певна.

Я розповіла їй про будинок на Мур-Вудс-роуд. Про наш грандіозний спадок.

– У них було двадцять тисяч? Оце так новини!

– Серйозно? Після нашого розкішного дитинства?

– Ти теж бачиш, як батько загрібає гроші під себе? «Мій Бог виповнить усі ваші потреби» [2] Флп. 4:19. – хай про що мова.

– Але сам дім, – сказала я. – Не віриться, що він досі стоїть.

– Хіба людям не подобається таке? В Лос-Анджелесі є якісь тури, здається, – по місцях убивств, зіркових смертей і таке інше. Доволі моторошно.

– Голлоуфілд у такій глушині, що екскурсії туди не проводять. До того ж і ми не те щоб Чорні Жоржини [3] Мається на увазі відома нерозкрита справа про вбивство Елізабет Шорт, посмертно відомої як Чорна Жоржина, у Лос-Анджелесі 1947 року. .

– Хіба трішки не дотягуємо.

– Квитки роздаватимуть задурно.

– Ну, – докинула Єва, – якщо там проводитимуть екскурсії, варто буде поїхати. Ми зможемо розказати їм купу цікавого. Можна цілу кар’єру збудувати, якщо закон не забороняє.

– Думаю, Етан уже застовпив цю нішу, – відказала я. – Але серйозно. Що робити із цим будинком?

Поряд із Євою знову хтось засміявся, вже ближче.

– Ти де? – запитала я.

– На пляжі. Тут якийсь пообідній концерт.

– То йди. А дім…

На пляжі, де була Єва, здійнявся вітер, розносячи по морю блискуче сонячне конфеті.

– Щось радісне, – сказала вона. – Треба втнути щось радісне. Ото батько розлютився б!

– Класна ідея!

– Гаразд, я вже піду.

– Насолоджуйся концертом.

– Ти сьогодні молодчина.

План був такий: ми слідкували за батьком, як таємні агенти. В Період Мотузок ми вели нотатки в Біблії огризком олівця (Буття 19:17 [4] А як вивели їх поза місто, один сказав: рятуй своє життя, не оглядайся позад себе й не зупиняйсь ніде в усій околиці! Тікай у гори, щоб ти не загинув. , вже тоді ми зналися на драмі). Коли ми втратили доступ до книги, я навчилася запам’ятовувати батьків день за методом, якого навчила мене міс Ґлейд, коли я ще ходила до школи.