Борис Крамер - Зламані сходи

Іларій Шаман розповів, що та давня справа засіла йому в душу німим докором. У кожного справжнього слідчого є така історія, над якою він міркуватиме до скону віку й відчуватиме присмак поразки. А він не звик до поразок, і це його довго гнітило. Пропали троє чоловіків. Спершу здавалось, що швидко розслідує їхнє зникнення. Це ж не голка в сіні, а троє здорових, активних мужиків. У цивілізованому краї жили, де діяли радянський закон і соціалістичний порядок. Опитав родичів, усіх можливих свідків. Компанія збиралась цілий тиждень, тільки й розмовляли про поїздку. На Білому гніздились хмари качок. Один постріл – і десяток на воді тріпоче. Туди їздили постріляти звідусіль. Просто якась мисливська Мекка це Біле озеро. Про нього є гарна легенда. Двоє закоханих – Любка і Яким – утекли від батьків, які заборонили їм побратися. А батько Якима був злим і впертим. Він послав за дівчиною й сином погоню. Дівчину мали вбити, а сина привести додому. Закохані обнялись посеред поляни й чекали на погибель. І раптом земля під ними розійшлася й на поверхню вдарила вода. Залила півлісу й утворила величезне озеро з білим і чистим піском. Той пісок завжди сяє серед зелені, ніби золотий…

Поїхали «Жигулями» Дмитра Вербицького. Начальник АТС був запеклий мисливець. Балакучий і веселун, усе йому легко давалось. У свої неповні сорок років мав машину, квартиру, дружину й двох дітей. Дружина працювала касиркою в магазині. «Жигулі» Вербицького дратували заздрісників, бо він приварив блискучу вихлопну трубу з нержавіючої сталі, простий сигнал поміняв на музикальний. Жовті «Жигулі» Дмитра впізнавали на кожній стоянці, на всіх зібраннях. При цьому начальник АТС умів зберігати дистанцію з підлеглими й не поводився запанібрата. Така собі легка молодіжна зухвалість, бравада, що проглядали крізь намагання бути солідним. Не було в його поведінці нічого підозрілого.

Другий учасник поїздки Северин Нечитайло теж не викликав ніяких підозр. Роботяга, який не вилазив з люків телефонних мереж. Самотній. Дружина з дочкою задовго до трагедії покинули його, переїхали на Уманщину. Набридло їй пияцтво Нечитайла. У Северина, кажуть, хоч руки й трусились, проте мітко цілили в дичину, чоловік точно вловлював момент, коли натиснути на спусковий гачок. Кілька разів його приводили в медвитверезник за те, що буянив сп’яну. Але Дмитро з роботи його не звільняв, хоча, за негласними приписами, це слід було зробити. Кабельник – рідкісна професія. Молодого навчити цього діла – кілька років знадобиться. Та й не кожен молодий полізе в підземелля, у бруд і задуху, перебирати телефонні пари й паяти свинець. Тому Вербицький вичитував Северина й вкотре ставив йому на вид, знімав премії й доплати. Але, як відомо, горбатого могила виправить…

При цих словах Іларій Шаман допив другу порцію віскі й задумливо поглянув на бар. Я замовив ще. Він дрібно прицмокував і ганяв рідину за щокою.

– У мене собача кров, – завважив мій скептичний погляд і всміхнувся. – Без міцного не можу…

Третім учасником поїздки був мій батько, Петро Холоденко, молодий працівник, який уперше вирушив на полювання. Про нього відомо, що він переїхав із Миколаєва, де теж працював на заводі телефоністом. Дмитро Вербицький продав йому стару берданку. Про Петра Холоденка всі казали, що він дуже закоханий у дружину Настю, яка працювала вчителькою. І не хотів їхати, наче відчував щось. Та проти начальства не попреш. Начальство вирішило залучити його до своєї компанії.

Виїхали в п’ятницю пополудню, приблизно о шістнадцятій годині.

І зникли.

Іларій склав орієнтовний маршрут поїздки. До озера вісімдесят дев’ять кілометрів. Туди одна дорога – через поля й ліси. Не густозаселений район. Одразу за Емськом село Ярове. Там далі – ще одне, уже в самому Чорному лісі. Красне називається. Як і ліс – то Краснянський, то Чорний. Люди часто плутають, як називати. По дорозі ще є столярний цех, що пиляв і досі пиляє колоди. Трохи вбік, кілометрів за п’ять – Краснянський психоневрологічний диспансер, у який звідусіль звозили ненормальних. Диспансер досі функціонує, хоч відчутно занепав. І найголовніше – кінцева точка маршруту. Краснянське лісництво, де мисливців чекав лісничий Тимофій Духович. Він стверджував, що компанія до нього не доїхала. Хоч виглядав мисливців і відкрив шлагбаум. На жаль, за кілька років лісничий помер, тому частина таємниці зникла безслідно. Іларій коло нього крутився днями й ночами. Випитував, зіставляв, винюхував, але нічого не добився. Тимофій клявся, що чоловіки не доїхали. Сам здивований і ходив на пошуки. Дмитро Вербицький його давній знайомий, тож не міг заблудитись. Передзвонив за день перед поїздкою, повідомив, що прибуде з компанією, зустрічай.