Ирина Потанина - Білявки мого чоловіка:

— А ти що?

— Хотів бігмак купити дитині, але потім грошей стало шкода, — нібито чесно зізнався Артем.

— А дитина що?

— Зволила нарешті підвести до мене голову, налякалася. Потім, типу, кудись у бік поглянула й запосміхалась, ухопила за руку мужика, що за мною в черзі стояв, та заходилася його так само настирливо смикати і «татку, татку!» кричати. Переплутав малий, типу. А я через цей випадок до панянки тієї більше підійти не можу. Як згадаю, яка вона істеричка, так відразу ноги самі геть несуть. Така ось сумна історія.

— Справжньому коханню ніякі непорозуміння не страшні, — повчально промовила білявка.

Я раптом зрозуміла, що допомоги мені від цих діточок чекати не варто. Вони мене ще більше переживати змусять. Їхня романтична маячня моїм нервам тільки нашкодить. Тому я вирішила поки не розповідати про дивний сигнал від Жорика.

«Просто розпитаю білявку, та й по всьому. Адже якщо з Георгієм справді щось сталося, то це цілком може бути викликане подіями, пов’язаними з нічною гостею. Принаймні, ніяких інших приводів для нападу на Жорика я не бачу. Усі вороги — винуватці попередніх розслідуваних нашою агенцією злочинів — разом із усіма своїми вболівальниками давно засаджені Георгієм за ґрати. Нові вороги можуть з’являтися тільки з новими справами. А нова справа нашої агенції, я так розумію, прямо пов'язана з появою в нас білявки. Жорик поїхав до міста дізнаватися щось про неї, його вистежили і…» На цьому місці серце моє на мить завмирало, а потім починало скажено битися.

— Стривай! — уголос вигукнула я. — Не дозволяй мені знов ухилитися від важливої теми.

— Від якої, типу, теми? — поцікавився Тимко підозріливо.

Я тяжко зітхнула та заходилася чіплятись до гості з нахабними розпитуваннями.

— Марійко, ти, зважаючи на все, вже отямилася. То поясни ж нам, що з тобою сталось…

По обличчю білявки промайнула тінь.

— Я не знаю… — скорчила страдницьке обличчя гостя.

— Як це не знаєш? — жорстко напосілась я. Напосілася, хоча й ненавиділа сама себе за ці прискіпування.

«Ет, Жорочко, Жорочко! Знайшов час потрапляти в халепу. Саме тоді, коли мені найнеприємніше розпитувати когось та копирсатися в чиїйсь душі».

— Вона справді нічого не знає, — заступився Тимко. — Пам'ятає тільки, що збиралася їхати з дачі. Виїхала за ворота, розігналася, а там — трах-бах-бум — чи то в машині щось зламалося, чи на вулиці когось підірвали. А потім темінь і ваші з Жориком приглушені голоси. Це не вона мені, а я їй у результаті ситуацію пояснював.

Я рвучко підняла брови. Невже Тимкові мізки настільки загрузли в романтичному болоті, що він вибовкав білявці про Жорчині підозри?

— Так, — він ніби прочитав мої думки, — я давав клятву Гіппократа і повинен піклуватися про дітей і жінок. Я вважаю, що будь-яку істоту потрібно заздалегідь попереджати про небезпеку. Марію хотіли вбити, тому-то дядько Жорик і сховав її тут. Нечесно було б приховувати від Марії ці факти! Типу!

Ну точно. Білявка запаморочила нашому Тимкові голову, й він тепер ні на що не годен. Втім, як, цікаво, без цих пояснень можна було переконати Марію залишитися в нас? Можливо, Артем і вірно вчинив…

— Я дуже вдячна, що ви врятували мене та прихистили. Артем ось навіть розвеселив трохи… — хрипким від хвилювання голосом заговорила білявка. — Розумієте… Схоже, мені зовсім нема куди йти. Про міську квартиру кузен знає… Втім, що це я… Розклеїлася зовсім, — гостя спробувала зобразити на обличчі цілковите самовладання. — Поїду до себе. В інше місто. Там у мене є робота, квартиру я там наймаю… Машина ось навіть була до вчорашньої аварії… Може, ще ремонту підлягає? Треба подивитися… Але це все не так важливо. Важливо, що в цьому місті мені, схоже, дійсно нема чого ловити… Програші теж слід приймати з гідністю, — на очі дівчині навернулися сльози. — Раз не вийшло по справедливості, нехай уже буде, як є. Нічого, виживемо…

— Які програші? — я взагалі нічого не розуміла. — Який кузен?

— Мені вона ні про що таке не розповідала, — скулився Тимко під моїм суворим поглядом. — Ні про якого кузена нічого не знаю…

— Вибачте, у мене ж тепер взагалі нема речей… Валіза лишилася в машині. Чи не знайдеться у вас носовичка? Бо, знаєте, щось потрапило в око і болить…

Від цих зворушливих спроб зберегти цілковите самовладання та видимість внутрішньої сили, віяло чимось надто гарним. Я спіймала себе на тому, що тепер мені справді подобається наша гостя.

— І носовичок у нас знайдеться і… — я посміхнулася з виглядом штукаря, що обіцяє диво, — твоя валіза. Георгій же не дурень, щоб жінку кудись без речей переносити. Він задовго живе зі мною, щоб не знати, що є речі, без яких жінка обійтися просто не в змозі.