Ирина Потанина - Білявки мого чоловіка:

Тепер Настуся не зводила захопленого погляду з Марійки. Здається, Сестриця вибрала собі новий приклад для наслідування.

— Якби я не… — почала знов Марія.

— Тихше! — хором гаркнули Лихогон і Георгій, і дівчина замовчала.

— Отож. Бідолашний Мишко боявся признатись мені, що брав участь у зйомках. Нічого протизаконного він у цьому не бачив, але втаємничувати мене в подробиці свого марнославного кроку соромився. Тому й не розповів нічого про те, що бачив Марію раніше. А вже про те, що знімався в одному фільмі з Собаневським, і заїкатися боявся. Як тільки зрозумів Мишко, що той хлопець, який викраденого грав, і мій шановний конкурент — одна особа, так і вирішив ні слова мені про це не казати, щоб Не гнівати зайвий раз. Про те, що Марія має якесь відношення до Роберта Альбертовича, Мишко, звичайно, й не здогадувався… Загалом, мій працівник запевнив, що самостійно впорається, й подробиці справи не викладав. Сказав, звичайно, що об'єкт мешкає на дачі, власником якої нібито є Собаневський. Я навіть їздив про всяк випадок туди, щоб на власні очі переконатися, чи Жорчина то дача.

Переконався. А потім, коли Катерина до мене на роботу прийшла влаштовуватися, це все мені вже зовсім підозрілим здалося. Думаю, хай Мишко своє з'ясовує, а я з іншого боку до цієї справи підійду. Спробую з'ясувати, що дружині Собаневского від мене потрібно. Отож, Мишко зізнався сьогодні, що стежив за Артемом віддаля, вичікуючи слушного моменту, щоб потоваришувати й, приміром, запросити того з дамою в сауну. Між іншим, навіть можливість така виникла, коли наш об'єкт збирався в бійку з цим вашим Песовим влізти. Мишко вискочив, щоб захистити об'єкт і налагодити, так би мовити, дружні контакти… Але об'єкт на контакт не пішов. Навіть битися поліз. Мишкові довелося боронитись, бідоласі, — посміювався Лихогон. — Як компенсацію мій агент хотів привести об'єктові ворога, але той утік, мов заєць… Загалом, заплутали ви мого Мишка — далі нікуди. А зі мною порадитися він не міг — довелося б зізнатись, звідки Марію, Песова та Георгія знає.

— Не надто розумний цей ваш Мишко, — розсміялась я.

— Просто він для таких завдань не пристосований. Щось руками зробити — це так. А самому стеженням займатися? Ні, це не з його здібностями. Загалом, він же медексперт. Чого ви хочете від хлопця? Я його, щойно ви пішли розбиратися зі своєю Марійкою, видзвонив і кажу: «Ти навіщо детектива викрадав?!» А той уявлення не має, про що йдеться. Поки з'ясували, в чому річ, я мало власної перевіреної людини в зрадництві не запідозрив. Отож, саме коли я з Мишком усе з’ясував, дивлюся… Підходить до мого авто підозрілий такий хлопець. Придивився, бачу — наш потенційний спадкоємець. Розпорядився я, щоб Мишко терміново дув до офісу кров у підозрюваного брати. Він почав був канючити щось, але я не зреагував… Шефе, мовляв, я ж тільки з цього стеження повернувся, ще не встиг і до будинку дійти, ну дайте часу, щоб хоч перевдягтися… Це він хай комусь іншому розповідає. А в мене — узявся до справи, значить, відповідай. Загалом, я відразу до вашого Артема причепився. Тут уже ховатися нема з чим. Хлопцеві кажу: «Зараз, або ніколи! Поїхали!» Треба ж було все прояснити, зрештою…

Усе стало нарешті на свої місця. Марія, як і всі ми, вигляд мала ошелешений. Ось тобі й написання сценарію для життя. Доля, вона, як не крути, все одно хитріша, все одно так сюжет замудрує, що в будь-якого сценариста щелепа відпаде.

— Одного тільки не розумію, — Марія почала раптом нервово посміюватися. — А як ви переконали Артема… ммм… скинути штани? От уже не думала, що його до такого перший зустрічний схилити може… Чи не свою секретарку для цієї мети використали?

Лихогон спалахнув. Артем спалахнув. Георгій непристойно заіржав.

— Секретарка — наречена Петра Степановича, — самими губами прошепотіла я до Марійки, а решті присутніх оголосила: — Марія просто перевтомилася й не завжди говорить те, що насправді думає!

— Повинна ж я була помститися Артемові за підозри щодо мого флірту з Льонькою… — Марійка справді дурнувато ляпала віями.

— Помститися?! — обурився Тимко. — Що це ще за бажання такі?! Ти ба! Мені ще й мститися!

Суперечки, взаємні докори та обіцянки виправитися чулися в цьому офісі майже до самого ранку. Лише бідолашна Ліза боязкою тінню просочувалася в кабінет шефа, але не брала участі в усіх цих гучних обмінах люб'язностями.

— Хто-небудь пояснить мені нарешті, що відбувається? — пошепки цікавилася вона то в мене, то в Петра Степановича, аж поки зітхала: — Ні, схоже, я знову невчасно, — вкотре заклопотано оглядала всіх, осудливо похитувала головою і знову поверталася до себе в приймальню, де завдяки інтернету вже встигла зібрати цілу теку з усілякими викрійками, рецептами й іншими корисними речами.