Ирина Потанина - Білявки мого чоловіка:

— Чому ви не дочекалися нас, та ще й завезли Тимка? — теж пошепки поцікавилась я.

— Петрик сказав, що все буде гаразд, — багатозначно запевнила Лизавета. — Мишко й ваш хлопчик зараз у нього на прийомі.

Чекати моїм супутникам було над силу. Вони залпом спорожнили філіжанки та грізно втупилися в двері.

— Може, ти поки поясниш мені бодай щось? — із боязкою надією в голосі поцікавилась Ліза. — Я ж так нічого й не розумію…

— Прошу! — саме тієї миті, коли я розтулила рота, щоби вдовольнити Лізине прохання, Лихогон відчинив кабінет. — Тільки не накидайтеся на мене з докорами, — відразу ж попередив він, — особливо ви, мадам, — звернувся до Марії. — Знаючи вашу схильність до придумування для порядних людей бозна-яких рис…

— Це не вона! — заступилась я за Марію і справедливість. — Це я напридумувала. Навіщо ви вкрали нашого хлопчика?

Скромно сидячи в куті, Артем аж перестав здаватися безнадійно ошелешеним від такого звертання. Лихогон жестом попросив його стримати обурення.

— Хлопчик цей тепер не ваш, а спільний! — суворо проголосив Лихогон. — Я його надто довго шукав, щоб не перевірити на справжність відразу, щойно він попався мені в руки…

— Перевірили? — не вгавала я.

— Майже. Мишко вже помчав у лабораторію, щоб винести остаточний вирок. Втім, експертиза — це вже формальності. Особисто я впевнений, що переді мною не хто інший, як спадкоємець Песова, котрого всі тут шукають.

— А не можна було якось попередити, що ви його завезете? — ображено примружилася Марійка, нітрохи не здивована почутим. Чого ж тут дивуватися, якщо моя уява вже давно проголосила Артема спадкоємцем.

— Я теж людина, — заходився виправдовуватися Лихогон, — мені теж усі ці таємниці набридли до смерті. Потрібно ж було з'ясувати нарешті, в чому справа. Ось я й вирішив зробити це негайно. Георгію, прошу тебе повернути мені конверта з заповітом.

— Нізащо, — не надто впевнено мовив мій чоловік.

— У обмін на пояснення, звісно, — примирливо посміхнувся Лихогон, далі перемістився до ґанку свого персонального входу і з насолодою закурив. — Значиться, так, — почав він, коли скінчив випробовувати наше терпіння всіма цими передмовами, — як вам уже відомо, Роберт Альбертович доручив мені пошуки сина. Треба зауважити, що розшукати його було практично нереально. Батьки його матері давно померли, а сама вона вийшла заміж і змінила все, що тільки могла змінити. Єдина наявна в нас інформація — це стать, вік і одна специфічна прикмета хлопчика. Родимка на дуже пікантному місці… Про цю прикмету нам повідомила медсестра, яка приймала пологи. За багато років по тому ця жінка примудрилася згадати породіллю, до якої приїздив сваритися сам Песов, і прикмети її чада. Ми перевірили практично всі старі зв'язки матері спадкоємця й таки примудрилися вийти на ту подругу, яка познайомила Артемового названого батька з майбутньою дружиною. Лихо тільки в тому, що подруга ця давно виїхала за кордон. Загалом, не вдаватимусь до подробиць… У нас руки довгі, — він оглянув свої ручиська, — і там дістанемо. Навели довідки. Виявилося, зараз у місті мешкає аж три родини з таким прізвищем і синами такого віку. По бесіді з першим потенційним спадкоємцем стало зрозуміло, що діяти відкрито в даному випадку не можна. Хлопець зі шкіри пнувся, щоб підтвердити своє право на спадщину. Навіть татуювання під родимку намагався підробити. Ось і довелося діяти, так би мовити, нишком. Але, знаєте, якщо підійти до людини, нічого їй не пояснюючи, попросити зняти штани й здати кров… Самі розумієте, на яку реакцію можна нарватися. Ось я й доручив Мишкові придивитися до підозрюваних, потоваришувати з ними та з'ясувати все необхідне. До першого ми підіслали одну чарівну кокетуху. До Артема теж підіслали б, якби ваша Марія залишила його хоча б на мить самого. Але потім, коли Михайло доклав, що називається, героїчних зусиль і майже досяг мети, хлопцеве серце міцно посіла якась аферистка…

— Хто?!

— А що інше міг подумати про вас мій агент, якщо спершу ви вдаєте з себе помічника режисера на зйомках і цілком однозначно фліртуєте з самим режисером, а потім прилипаєте до нашого об’єкта?

— Що вона робила з режисером? — досить неввічливо перебив Артем.

— Я ж тобі розповідала, — благала Марія, — ми з Льончиком зображали закоханих, щоб Томкін не здивувався, чому я допомагаю Леонідові в зйомках і не почав доскіпуватися, який мені зиск із цього… Це ж небачено, щоб конкуренти працювали разом… А ми з Льонькою, як не крути, конкуренти… Кажу ж, невідомо ще, хто отримав би фінансування нашої кіностудії, якби…