Ирина Потанина - Білявки мого чоловіка:

Зізнатися, раніше я зовсім інакше уявляла собі стосунки між студентами творчих вузів. Тому слухала зацікавлено.

— Ось Льонька й шукає постійно якогось приробітку.

— Його ж кіностудія, типу, фінансує, — Тимко бачив у Песові ворога й суперника й навіть не приховував своєї ворожості.

— Кіностудія фінансує його роботи, а не відпочинок. І не грішми допомагає, а технікою, реквізитом, та майданчиками для зйомок. Акторами нас ніхто не постачає. Їх ми самі повинні вмовляти. Або й Академія може якихось хмирів із акторського виділити. В обов'язковому порядку. Але нам же хмирі не потрібні. Он Лола навіть Томкіна до себе переманила. Кажуть, вступити йому допомогла. Як ми з Льонькою тепер працюватимемо…

— Що ж це за актори такі, що їх ще й уламувати на творчу роботу треба? — не вгавала я.

— Така нині молодь пішла, — осудливо відгукнулася Марійка і демонстративно зітхнула.

— Стоп! — знову не витримав Георгій. — Із вашою Академією потім розберемося. Для початку давайте конкретних індивідуумі в на чисту воду виведемо. Як Песов міг напасти на мій офіс, якщо їхав у цей момент в електричці? Ви знову нас за носа водите, панянко? Прикриваєте чергового спільника?

— Та не їхав він! — обурилася Марія. — Нікого я не прикриваю. Ми з Льонькою домовилися перевернути все на вашому робочому місці, щоб збільшити ваш гнів проти моїх, нібито, кривдників. Мовляв, вони до вас у офіс вдиралися, значить, і вам до них можна. Заодно Льоньці там епізод з пограбуванням потрібно було відзняти…

— Атож, — не вгавав і Тимко, — цей твій дружок дійсно хлопець, типу, з дивацтвами…

Марія демонстративно ігнорувала Артемові наскоки.

— Але знімали ми цей епізод раніше за сцену з викраденням. Тобто ще за день до автокатастрофи.

— Цитьте! — раптом гаркнув Георгій і всі завмерли. — Алло, друзяко? — привітно звернувся Жорик до свого стільникового. — Зроби послугу, віддзвонися моїй сусідці, що свідком нападу на мій офіс проходила, уточни дату здійснення…

За п’ять хвилин ми вже знали, що Марія говорила правду. Верхня Бабуленція справді бачила Песова під час нападу на офіс. Точніше, за її словами, коли він «на побачення до цієї своєї рвався». Але було це за день до мого приїзду в міську квартиру. До цього Марія скористалась моїм недбальством, пробралася до нас на дачу та зняла зліпки з ключів, які валяються вічно де попало.

— Отакецький мінус усім, — заявив Жорик. — Як же можна було таке, й не уточнити….

— Це фантастика — що сусідка й дату назвала! — захоплено шепотіла Марійка. — Мені навіть на думку не спадало, що можуть знайтися свідки. Льонька обіцяв працювати чисто… Як мені весь цей час таланило все-таки… Якби сусідка сказала це відразу, коли бачила Льончика, то всі мої плани миттю завалила б. Ви б здогадалися, що все підлаштовано…

— Та-ак, — протяг Жорик, — не вмієте ви чинити злочини, дівчино. Якби саме Провидіння не подбало, вас би відразу схопили на гарячому…

— А так схопили трохи пізніше, — знову знітилася Марія, згадуючи, що наша розмова — насправді не що інше як обговоренням перед винесенням вироку.

— Не схопили! — втрутився Тимко. — Ти сама в усьому зізналася. Це, типу, дві великі різниці…

— Ми говоритимемо про справу, чи ні?! — Георгій, здається, ладен був випхати нас із Тимком на вулицю, щоб не заважали дізнанню.

— А що ще розповідати? Так я підвела вас до думки про необхідність викрасти заповіт. Усе спрацювало. Для надійності Леонід ще й конвертика заніс Лихогону. Тобто, я, звичайно, не була впевнена, що цей детектив дійсно веде опис вхідної документації. Але якщо й справді веде і якщо це трапиться Катрі на очі, то… Загалом, якби Катерина сама не дійшла висновку, що заповіт щойно з’явився в Лихогоновому сейфі, я розіграла б сцену про те, як лжекузен повідомляє мені про це. Мовляв, справжній заповіт ми вже знайшли, він у сейфі в мого надійного товариша, тож їдь-но Маріє, звідки приїхала… Тоді б ви точно вирішили заповіт викрадати. Якби не собака, мій план можна було б назвати блискучим. Але хіба ж їх, собак, усіх передбачиш?

Артем хотів був щось заперечити, але я знайшла йому розумніше застосування. На вухо прошепотіла вказівки та м'яко підштовхнула до дверей.

— Куди він? — злякано вигукнула Марія, начебто за час Тимкової відсутності ми з Георгієм можемо розправитися з нею. — Втім, навряд чи я маю тепер право ставити запитання…

— Він скоро повернеться, — постаралась я її заспокоїти. — Принесе нам нові роз'яснення. Продовжуй…