Ирина Потанина - Білявки мого чоловіка:

— Це ти підказала Горі, щоб годував Жорика грибами? — здогадалась я.

— Ну так, — Марійка з задоволенням пригадувала колишні подвиги, — мені ж потрібно було, щоб Георгій зненавидів своїх викрадачів лютою ненавистю. Коли почула про ставлення до медиків і грибів, згадала, що Михайло закінчував медучилище. І відразу подзвонила йому на стільниковий, щоб пригрозився нагодувати бранця грибами. Мені необхідно було, щоб Георгій однозначно вирішив утекти.

— Стривай, а як Гора потрапив у твій почт? — поцікавилась я.

— Через Льончика, — охоче повідомила Марія, — Михайло — він, хоч великий, але жахливо дурний. Леонід підібрав актора з оточення Лихогона за двома ознаками — дуже помітного (про його зв'язок із Лихогоном Собаневський просто не міг не знати. Михайло постійно крутився біля шефа й добре запам'ятовувався громадськості); і дуже довірливий (яка ще людина без жодних підозр сприйме запрошення зніматися в фільмі про викрадення?). Загалом, Михайло потім переглядав уже змонтовані епізоди зі своєю участю і був дуже задоволений. Виявляється, він усе життя мріяв знятися в кіно… А я лишилася задоволена, бо після цього викрадення мені вдалося втлумачити детективу Собаневському думку про те, що його найлютіший конкурент — пан Лихогон — замішаний у грі проти нещасної Марії. Природньо, цей факт разом із нахабним нальотом бандитів на офіс агенції «Order», повинен був сприяти ухваленню вами рішення про боротьбу проти Лихогона.

— А навіщо так складно? — здивувалась я. — Викрадення підлаштовувати, потім ще й у офісі все догори дном перевертати… Чому не можна було просто на словах розписати, який Лихогон нечесний тип, і не покликати Георгія на допомогу?

— Нe знаю, — розвела Марійка руками, — дійсно, так було б простіше… Але мені це якось на думку не спало. До того ж, Собаневський, на жаль, не дурень…

— А в мене цей факт чомусь ніяких жалощів не викликає, — посміхнулась я.

— Я мала на увазі інше, — спохопилася Марія. — Не маючи очевидних доказів нечесності Лихогона, ви б спочатку вирішили все перевірити. Звідки я знала, що накопав би детектив Собаневський під час перевірки? Навряд чи він зважився б вести війну незаконними методами, якби не був твердо впевнений, що супротивник уже перейшов межу пристойності…

— Із Лихогоном саме він почав би воювати від одного тільки натяку на присутність того в справі, — посміхнулась я.

— Неправда, якби я на власні очі не побачив, як Петько стрибає через сусідський паркан, то ніколи не повірив би, що він за мною дійсно шпигує… Падлюка! — скинувся Георгій.

— І знову доля мені дуже помогла. Не знаю вже, про що саме здогадався Лихогон і чим я викликала настільки відверту ворожість до себе, але з цим своїм стеженням він жахливо мене виручив.

— До речі, він так і не зізнався, звідкіля довідався про злочинні плани нашої гості й коли здогадався взяти її під спостереження, — мовила я та позначила це собі в записнику. Наткнулася там на попередні записи, почула відгомін Уловлювального кута… Стій! А чому до нас у офіс вдирався Леонід? Теж для зйомок? І як він міг це робити, якщо саме в цей час їхав у електричці? Зі мною і зі стегенцями. Навіщо взагалі йому стегенця?

— Розумом такого не осягнути, — глузливо розвела руками Марія. — У Льоньки вічно якісь завихрення на тему приробітків. Він, знаєте, постійно хоче почуватися королем… А що ж це за король без почту? Почт розбігся через Льоньчині дивацтва. Тобто всі його як генія поважають, але при цьому, як генія ж, трохи побоюються і воліють триматися осторонь. Мало там що Песову на думку спаде? Після того, як він проводив свій експеримент із режисерським етюдом… Ну, коли обчислив родину, в якій бабуся дійсно начитувала текст для оголошення зупинок у метро, і змусив актора йти в цей дім і зізнаватися онукам у божевільній любові до їхньої бабці… Онуки тоді так сторопіли, що навіть заяву написали в міліцію. І актора цього мало з гучним скандалом із Академії не виперли. За те, що чіплявся до ні в чому не винних людей. Звідтоді всі в Академії прагнуть обходити божевільні Льоньчині ідеї десятою дорогою. Загалом, почт зник, а Песов чомусь вирішив, що сталося це через відсутність у нього, Песова, грошей на каву та пиво для себе й компанії. Почасти він правий. Он хоча б і Лолку взяти. Як нагледить собі якого типажа для зйомок, так і починає обробку. По вухах ідеями їздить — для просвітління, а по шлунку — пивцем та горішками — це для задоволення. Так і працює. Її народ слухає, в її проекти охоче йдуть працювати. Хоча задумів там — нуль. Суцільна класика.