Добридень, сусіде! Сміховинки

— Без грошей ніхто і краплі не дістане!

І ще швидше почимчикував далі. Зморено плівся за ним Матей, бурмочучи щось сам собі в бороду, аж ненароком мацнув кишеню своєї камізельки і — о радість — знайшов зовсім новісінький мідний гріш, що колись, було, приховав. Блискавицею стрілила йому до голови думка: кожному можна купити за власні гроші чарку!

— Татей,— гукає Матей,— продай мені чарку горілки, ось маєш гріш!

Черга нести барило прийшла до Матея. Не ступив він і пари кроків, коли Татей зажадав від нього чарку оковитої за той вторгований гріш. Коли Татей знову став нести барило, захотілося випити чарчину Матею. І так — доки на ярмарок не дійшли.

Веселі, поставили барило і оголосили, що кожен може випити по чарці, тільки мусить лишити після себе один мідний. Незабаром рушили до корчми, щоб там порахувати вторговане. Страшенно здивувалися, коли з обох кишень витрусили тільки один-однісінький гріш. Нарешті, зрозуміли, як воно сталося: на торговиці багато людей, ходять один попри одного і гроші в інших із кишень витягують, то ж, очевидячки, і їх обікрали.

Додому прийшли і розповіли, які то підлі люди на ярмарку — в бідних бурів гроші з кишень витягують.

1679. Дрьовк — маленьке містечко в Нижній Лужиці, і, напевне, найменше. Не заблудишся в ньому. Його торговий майдан вимощений бруківкою, хоч поміж камінням росте трава.

Якось їхав чоловік з Верхньої Лужиці до Дрьовка на торговицю. Бачить — на околиці міста хлопчак пасе гусей. Чоловік з Верхньої Лужиці питає жартома хлопця:

— Хлопче, а яке то село?

Хлопець у відповідь як закричить, на все горло:

— Геть, чортів псе, яке це тобі село, це наше велике місто Дрьовк!

1680. — Юрйо, де ти?

— На горищі.

— Що там робиш?

— Дивлюся через віконце вниз.

— І Міхал теж там?

— Тут.

— Що він робить?

— Допомагає мені.

— Спускайтеся обидва вниз.

— Не маємо часу.

— Як це так?

— Ми нічого ще не бачили.

1681. Був я бідний, як і багато інших бідних. Нічого в мене не було, окрім хатини та шматочка поля. Мав я дві кози, котрих впрягав у плуг. Але з цього нічого не виходило, і це мене смутило. Тоді купив я собі двох псів. Запряг їх у плуг, спереду їх упряг кіз і поклав їм на ярмо шмат сала. Собаки почули сало — вперед. Кози злякались і теж погнались. Добре стало мені орати. Аж виорав я двоє яєць. То були яйця незвичайні. Приніс я їх додому, посадив на них свою жінку. І що б ви думали вона висиділа? Дві корови! Стали ми ті корови доїти, з молока масло робити. Ох, і масла ж було! Тільки трапилась заковика. Не знав я вже, що з тим маслом робити, і склав його в скирту. Навесні сонце пригріло, і з скирти ріка зробилася. Збудував я на ній млин, добре меле. Може, й вам змолоти?

1682. Повернулася до села сільська дівчина, що вийшла була заміж за німця до Берліна. Принесла з собою немовлятко-сина.

— Ох, боже мій, жінко,— забідкався селянин,— яке ж то тепер нещастя звалилося на нашу голову! Говорив я тобі, що Лєйна не сміє за німця виходити! Ось тепер дістали ми немовлятко-німця додому. Я його не розумію, ти його не розумієш, Лєйна його не розуміє, хоч так мало часу пройшло, як придбала його в Берліні. А він нас не розуміє!

1683. Щука і Теля посварилися. Не могли дійти до згоди, то й приплентались до адвоката. Щука подала свою скаргу, і адвокат розсудив так:

— Правду має Щука. Але Теля більше за Щуку, то й правда вся на його боці!

1684. Пєтрай любив щовечора напиватися. Хоч у кишені — ані феніга. Пішов він якось до сусідів і стукає у шибку.

— Сусіде, спиш?

— Ні.

— Позич мені один талер!

— Я сплю!

I. «Закарпатські сміховинки»: 1—20, 25—34, 36—55, 57, 58, 00, 62-64, 66-99, 101—116, 118, 120—124, 127-131, 141, 143-155, 157-159, 341-358, 378, 385—409, 411-426, 437, 451, 592, 600-637, 639—661, 668, 685, 860, 944—953, 955, 956, 1173, 1185, 1186, 1192— 1196, 1202, 1216, 1232, 1235, 1261, 1264, 1320—1323, 1366, 1413, 1423, 1445, 1451, 1474, 1477, 1493, 1510, 1516, 1546, 1557, 1576—1578, 1598, 1636.

II. Нові записи закарпатського народного гумору: 125, 126, 137-140, 142, 160—171, 331, 427-429, 669—680, 933, 990, 991, 1363, 1513 (П. Пойда); 638, 954, 1258, 1596, 1600 (В. Турок); 59, 1222, 1271 (П. Скунць); 35 (В. Теліга); 593 (О.Панько); 1151 (П.Чучка).

III. Український народний гумор Східної Словаччини: 448, 662—667, 1003—1005, 1290, 1291, 1608 (з газети «Нове життя», подав В. Іваньо).

IV. Гумор, що побутує серед словаків, українців та угорців Східної Словаччини: 21, 56, 172—175, 184, 185, 368, 431—434, 443, 444, 455, 456, 526, 527, 681—684, 686-692, 938, 941, 942, 958, 962, 965-967, 992, 993, 996—998, 1002, 1014, 1096, 1143-1145, 1148, 1174, 1175, 1259, 1269, 1272, 1273, 1295, 1304, 1313, 1325, 1342, 1354, 1358, 1359, 1361, 1362, 1364, 1376, 1391, 1392, 1401, 1408, 1418, 1427, 1430, 1431, 1439, І442, 1443, 1450, 1454, 1468, 1494, 1501, 1509, 1524, 1548— 1550, 1563, 1564, 1574, 1575, 1581, 1583, 1584, 1609, 1610, 1612-1614 (подав Є. Митник, переклав П. Чучка).