Народ - Народ про релігію

Розкажу вам, мої рідні,
Як же ж я молилась,
Коли б попа не нагнали,
Була б присвятилась.
У нас піп був Агапон
Та добряче знав закон,
Він людей не обіжав,
Ні копійочки не брав.
Як умре хто — киньсь ховать,
То пшенички треба дать,
А звінчати молодих —
Дай десятку золотих.
Панахидку як служить,
То й не думаєш тужить —
Як півсотеньки яєць,
То й согласний наш отець
А яєчка нам пустяк,
Ми ж не їли по постах,
А як мірочка пшона —
Усіх рідних помина.
Піп по церковці іде,
Так, як джміль старий, гуде,
Ручечка, як корячок, —
Кидай, бабо, п’ятачок,
Із трудових п’ятаків
Він розкішно пив і їв,
З мозолястих людських рук
Хижий піп жив, як павук.
Він дурив темних бабів,
Рахував їх за рабів.
Отакий-то був отець…
І частівці цій кінець.

У неділю піп в обіді
Про свої все дума злидні,

Приспів:
Ой жаль, ой жаль,
Нема кого дурить!

Стали всі тепер свідомі,
Ой думки не в «божім домі».

Приспів.

Що їм всі тепер трезвони!
Для них віра — забобони.

Приспів.

Будь ти навіть Златоустом —
Все єдино в церкві пусто,

Приспів,

Молоді — не богомольці,
Записались в комсомольці.

Приспів.

Прийде іноді Горпина,
Та у неї ні алтина,

Приспів.

Ні молебня, ні хрещення…
Жити ж як без приношення?.

Приспів.

Вибирай тут: або вмерти,
Або плуга в полі перти.

Приспів.

Отакі тепер в нас люди —
Наробили це сельбуди!..

Приспів:

Ой жаль, ой жаль,
Нема кого дурить!

Як приїхав піп в село
Та й гріхи збирати,
Хтів він того, що було,
Та дарма чекати.
Ой, у дяка суєта,
У попа тривога —
Заможніє біднота,
Не визнає бога.
Піп дивився на поля —
Хвиля так і ходить.
То колгоспівська земля
І без бога родить.
Бий же, попе, гопака
Там, коло дороги,
Клич-поклич та на дяка,
Не роби тривоги.
І сміються по селу:
— Ой, не повезло попу.

Не йди до церкви
І не молися,
Нащо поклони
Тобі здалися?

Дяки з попами
Бабів морочать,
А ми до церкви
Ходить не хочем.

Діди й бабусі
Ідуть молиться,
А ми до клубу
Повеселиться.

Зберуться хлопці,
Прийдуть дівчата.
Читальня наша —
Весела хата.
І поспіваєм,
Часу не вгаєм,
І почитаєм,
Бо розум маєм.

Не йди до церкви,
Не молись богу,
Бо тобі бог же Та й не поможе.

Скачуть ґави по дорозі,
Лайнак розгрібають,
А супроти бідняк з попом,
Йдучи, розмовляють
Про псалтиря, про біблію.
Про святих діла.
Піп тут глянув, а вщент ґава
Лайнак розгребла.
— Подивись на це творіння,
Рабе Миколаю,
Не оре воно й не сіє,—
Житницю збирає.
Правду писано в писанні, —
Піп своє товкмачить,
Мов бідняк того не чув,
Не чув і не бачить.
— Може й правда, — бідняк мовить,—
Про давнє забудем,
А про нове, яке сталось,
Давайте обсудим:
Хто працює, тепер пишуть,
Тому хліб жувати,
А таким, як ви, панотче,
Лайнак розгрібати.

Ой ви, хлопці та дівчата.
Я вам пісню заспіваю
Про попів і про дяків,
Про нечистих глитаїв.

Як були старі часи
І старі закони,
Обіжали нас попи
Та дзвонили дзвони.

Були дні, були дні,
Та стали деньочки,
Ходить піп по селу,
Збира чер. епочки.

Дзвенів дзвін, гудів дзвін,
А попи співали:
«Святий боже, дай на миро,
А ти, дядьку, сала».

Давав рік, давав два,
На третій одумавсь:
«Скинем дзвони, без попа
Молитись забудем».

А наш дяк Середа
Не вірить нікому,
Украв чашу та й налив
Повну самогону.

Дід Мусій років сім
Як не став молиться.
Вивів з поля весь бур’ян,
Жне чисту пшеницю.

Дзвонив піп, дзвонив дяк,
Дзвонила дячиха —
Ніхто в церкву вже не йде,
В полі трактор чмиха.

За безділля на попа
Матушка совою:
— Тепер, — каже, — дай розвод,
Буду жить вдовою.