Народ - Народ про релігію

Як вилізла аж на піч,
Місце похрестила,
Коли чує — щось товчеться…
Це ж нечиста сила!

Баба з печі вмить схопилась
І до ікон пнеться,
А нечиста тая сила
Ще дужче товчеться.

Ізняла вона ікони,
Бігала, впрівала,
А нечиста, тая сила
Своє виробляла.

Усе діжкою товклася,
Де вода стояла,—
То товклася, то плавала,
Аж хвилі ганяла.

Вибігає баба з хати
І несе ікони:
І Варвари, і Осафа,
Й святого Миколи.

Біжить вона до попа
Гука: — Божий сину,
Ідіть швидше та вигоньте
Нечистую силу!

Тут піп хреста одіває,
Другий хова під піджак,
Ну, а третій — замість ціпка
Та ще, може, від собак…

Назбиралось душ із сорок
Та й ідуть до хати,
Щоб нечисту тую силу
Звідти виганяти.

Увіходе піп у хату,
Хреста він виймає…
— В діжці, в діжці, — кричить баба.
І піп заглядає.

От заглянув піп у діжку —
Назад оступився:
Замість чорта у цій діжці
Пацюк утопився!

— Чи ти, дошо, іздуріла,
Що сім років не говіла?
Зостанешся без причастя —
То й не буде тобі щастя.

— Ні, я ж, мамо, не здуріла,
Що сім років не говіла,
А як будуть в мене діти —
Не пошлю і їх говіти.

— Піди в церкву помолися,
Та на попа подивися,
Та вдар, доню, три поклони,
Як ударять в усі дзвони.

— Ой, мамуню, моя нене,
Не піду молиться,
На пузатого попа
Не хочу дивиться.

Заробити трудоднів
Багато є змога,
Буде хліб, будуть гроші
В нас тільки без бога.

Щоб не йшли люди говіти,
То потрібно зрозуміти
Про сповідання й причастя,
Яке людям там нещастя,
І що в церкві там буває,
І що людям піп співає…
Люди в церкву як приходять,
До дика уперш підходять,
А дяк стоїть тут же з краю —
Записує всіх до раю.
Кожен місце в книжці купить
І в підлогу лобом лупить,
І дурну свою голівку
Наб’є добре об долівку —
Й від початку й до кінця
Всі підходять до стільця.
Під рукою держать шапку,
Кладуть голову на папку,
Піп накриє фартухом —
Признавайся, брат, гріхом…
Аж до вуха він приляже
І про бога щось розкаже,
Ще й про пекло нагадає.
— Цілуй папку, — загадає.
Поцілує кожен папку,
Наскладають грошей шапку,—
Дають грошей, скільки є,
Бо піп здачі не дає,
А щоб у пекло не попасти,
То чим більше треба класти.
Перше кінчилось нещастя,—
Розпочнеться вже причастя.
Паламар роздме кадило,
Піп береться знов за діло.
Закричить він «отче-отче…»,—
Видно, грошей іще хоче,
І не менше разів двічі
Надимить усім у вічі.
Народ чхає та ще й хвалить,
Що піп ладан даром палить.
Чхає кожен та радіє,
Мов піп добре щось тут діє.
А що добре ви хотіли?
Всі ікони закоптіли —
Таке добре, як сам знаєш,
Що святого не пізнаєш,
Де Ілля, а де Гаврило,
Бо у всіх у сажі рило.
А щоб церкві не буть пусткою,
Паламар тут ходить з хусткою
Й через кожних дві-три ночі
Протирає святим очі.
Й перед масою нашою
Піп виходить тут з чашею,
Чаша так собі, підхожа,
А у чаші «тайна божа».
А в цій тайні булка й мед.
Закричить піп наперед,
Крикне басом він прихожим:
— Підступіть зо страхом божим…
І зі страхом та з вірою
Давать буде всім мірою.
І підходять всі зі страхом,
Приобщає одним махом:
— Відкривайте ваші губи…
Суне ложкою у зуби,
Аж об зуби ложка клацне,
По губах салфеткой мацне,
Й паламар із бородою
Запивать дає водою.
Дяк читає людям сміло,
Що у чаші з Христа тіло,
А хор кричить і собі:
— Подай, господи, тобі!
Оце й тайна вам Христова:
Хліб з Києва, мед з Ростова,
Тут спасіння, тут і рай —
Повний обман та і край.

Отче наш!..
Хоч кажуть нам,
Що ти — батько наш,
Але ми не вірим,
Бо ти давно єси,
Ще за старого часу,
Десь на небеси,
І нашого гласу Не прислухався,
І з батраками не знався.
Ми не маємо чого
Проти імені твого,—
Хай воно собі святиться
Там десь на небі
Повсякдень і повсякчас,
Тільки не у нас,
Не на нашій землі — чуєш?
Бо ти ж нас не одягнеш і не взуєш.
Хліба ані днесь,
Ані на рік увесь
Ми не просимо,
Бо не хочемо твого —
Нам вистачає свого,
Ми колись просили,
По сто поклонів били,
А ти давав не нам,
А пузатим панам.
А тепер хліб насущний
У нас власний існує,
І так, як колись ти нас,
Тепер батрак тебе не чує.
А про борги наші
Ти можеш не піклуватись:
Ми з усіма панами
Зуміли розрахуватись.
І духа злого ми подолали —
Дали йому гарного чосу…
А врешті — батрак не кінь,
Щоб на хребті його ти їздив.