Народ - Народ про релігію

Зібралися до Килини
Делегатки на звіздини.
Баба Цурка повитуха
Не бажає навіть слухать
Про звіздини. Ой, горлата!
Галасує на всю хату:
— Чхать я хочу на звіздини,
Я зроблю в попа хрестини!
Та й побігла геть із хати,
Щоб кумів мерщій прохати.
Делегатки за дитину
Та із хати у хижчину.
Дитинча отам сховали,
А в рядно кота поклали.
Тільки баба знов до хати,
Всі давай її благати:
— Ви, бабусю, нам пробачте,
Всі ми згодні… ось де, бачте,
Дитинча для вас сповите,
Нате, йдіть собі хрестити.
Кум з кумою чимчикують,
До попа вони прямують,
У куми замість дитини
Кіт, загорнений в ряднині.
Попереду баба Цурка,
Під пахвою книш та курка.
Піп по хаті походжає,
Бабу Цурку вихваляє:
— Так, бабусю, так і треба,
Бог за вами стежить з неба…
Та й почав чинить хрестини
«Новоявленій дитині».
Щоб узять до рук дитину,
Розгортає піп ряднину.
— Ну, ходи благословенний…
А з ряднини здоровенний
Кіт вилазить, мружить око.
Піп одскочив на три кроки,
Баба впала серед хати,
Кум з кумою хода з хати,
А тим часом у Килини
Відбувалися звіздини.
Делегатки не дрімали —
Дитинча Орлом назвали…
Кажуть: піп німим зробився,
Кум в безвірники пошився,
Баба Цурка там і вмерла,
А кума близнят приперла.
Кіт здоровий і веселий,
Має назву «Кіт хрещений».

В баби Химки у світлиці
На покутті, на божниці,
Рушниками вся обвита,
Сяйвом трепетніш облита
Чудотворная ікона
День і ніч завжди стоїть,
І лампадка перед нею
Незгасимая горить.
Горе Химку нагинає —
Люба донька умирає,
Цілий тиждень не встає,
Не їсть вона і не п’є.
Химка день і ніч молилась,
Аж згорбилась, зостарілась,
Гіркі сльози проливала,
Чудотворну все благала.
На всю хату голосила,
Чудотворної просила:
— Пошли чудо в цю годину —
Ісціли мою дитину,
Бо умру із горя й я,
Бідна доленька моя.
Чудотворная не чує,
Що бабуся галасує,
Чудотворная не баче,
Що бабуся гірко плаче.
Донька ж з ліжка не встає,
Ледве голос подає,
А ікона чудотворна
Допомоги не дає.
Бабин синок прийшов із школи,
Баче в хаті таке горе,
Став він матір розважать,
До лікаря посилать.
— Киньте, мамо, не моліться
Та до лікаря зверніться,
Бо воно на те похоже,
Що ікона не поможе.
Ввійшов в хату дід Панкрет,
Розповів Химці секрет:
— Ви, кумасю, не горюйте,
До ворожки помандруйте,
Нехай вона повороже,—
Певно, хворій допоможе,
Химка вмить ворожку кличе,
Подарунки щедрі тиче:
Кусок сала, паляницю,
З скрипі новеньку спідницю.
— Все, бабусю, забирайте
Та із богом помагайте…
І ворожка йшла, дивилась,
На ікону помолилась,
Довго хворій шепотіла,
За ніс, вуші лапкотіла,
Ладанцем всю підкурила,
Іорданською змочила,
Хрест на лобі написала,
«Отче наш» тричі читала,
В угли хати поплювала
І дарунки всі забрала…
І так тиждень ворожила,
Поки скриню спорожнила,
А Химчину доньку любу
В труну мертву положили.

Наказали раз Івану
Бабусі старенькі
(Бо хлопчина був він темний,
Тихий і плохенький):
Якщо будеш женитися,
Собі жінку брати,
То для цього треба перше
Собі погадати,
Щоб ти знав, бач, наперед,
Яку тобі жінку
Богом судиться узяти
У свою хатинку,
Іван слухав, як йому
Отії бабусі
Торохтіли, гелготіли,
Як у кучі гуси.
Довго-довго умовляли,
Довго він вагався,
І нарешті наш Іван
За гадання взявся.
На роботу не пішов
На різдво. Клопоти!
Два прогули заробив —
Вигнали з роботи.
Але зате він герой,
Жде кутю багату,
Купив свічок і новеньке
Дзеркало у хату.
Ось настала і кутя,
Третя і остання.
Наш Іван підготував
Все собі зарання.
І як тільки вся сім’я
Полягала спати,
Заходився наш Іван
Зараз же гадати.
Дзеркало на стіл поставив,
Як йому казали,
По обидва боки ясно
Свічки запалали.
Проти дзеркала Іван
Зручно умостився,
Довго-довго напружено
В дзеркало дивився.
Вже дванадцята година
Ночі наступила,
В нього в серці затенькало —
Скоро вийде мила…
Ось і першая година
Ніченьки минає,
А дівчини ніякої
В дзеркалі немає.
І вирішив Іван ждати
До трьох годин ночі,
Хоч і дуже спать хотілось,
Злипалися очі,
Бо старенькії бабусі
Не будуть брехати…
Так подумавши, схилив він
Голову патлату
На край столу, щоб хвилину
Якусь відпочити,
Та і очі немовбито
Почали боліти.
І не зчувся, як заснув
Кріпко, мов на лихо,
І якось на стіл рукою
Звалив свічки тихо.
Зайнялася скатертина,
Рушники, ікони,
І Іванова чуприна,
Сухенькі ослони.
Схопивсь Іван, як скажений,
Голова палає,
Прокинулась уся сім’я,
В диму захлинає.
Повискакували в двір,
Почали кричати,
Щоб сусіди прокидались,
Бігли рятувати.
Доки збіглися сусіди,
То хата згоріла,
А в Івана цілий рік
Голова боліла.
Отакого наробив
Іван собі лиха,
А бабусі, дізнавшися,
Сміялися тихо.
Ні хатини, ні дружини,
Сміються дівчата,
Бо його, бач, за прогули
Із роботи знято.
Та ще й лиса голова,
Де він не піткнеться,
То з нього старий, малий
Нестримно сміється.
Минув рік. І Іван нову
Збудував хатину,
Одружився, має жінку
І одну дитину.
Перестав молитись богу,
Викинув ікони,
А бабів, що сіють брехні,
Просто з хати гонить.
По-стахановськи Іван
Почав працювати,
На роботі його люди
Стали поважати.
Виписав Іван газети,
Купує журнали,
У безбожницький гурток
Його записали.
Став активним безбожником,
Навчається в школі,
У Івана в господарстві
Є всього доволі.
Отак Іван без богів,
Без попів і віри
Зажив радісно, заможно.
Щасливо без міри.