Народ - Народ про релігію

Споконвіку так ведеться,
Що бог з чортом також б’ється,
От якось раз в хвилю бою
Чорт спіймав творця рукою,
Мав до нього злість велику
І набив старому пику.
Ніс у бога — як пампушка,
А з-під носа капа юшка…
Бог поклявся в ту ж хвилину
Істворить собі дитину.
Син для бога — допомога,
Він чортяці скрутить рога.
Ну, бог, певно, не людина,
Щоб йому створити сина,
Довго думати не треба —
Він творець землі і неба.
Крикне: — Сину, не барися,
В дві секунди народися!
І раптово — хоч з коліна —
Дума він здобути сина.
— Хай синок для мене буде! —
Гукнув бог на повні груди.
Все навколо задрижало,
Та потуг цих вийшло мало…
Тоді бог ступив до глини
І зліпив із неї сина.
Син, як син, лише без рухів.
І почав він в нього дмухать.
Дмухав, бідний, до півночі,
Аж з-під лоба лізли очі,
А синок не ворушився,
І бог врешті зажурився!
«Я ж могутній був всезнайка,
А тепер ослабла гайка»,
Так і бог не май би сина,
Якби в поміч не людина,
Що і втішила старого —
Настаралася для нього…
Бог мерщій роздув кадила
І послав з небес Гаврила
До Марії сповістити,
Хай готується родити…
А поки в церквах торочать,
Людям голови морочать,
Що Ісус родивсь від духа —
Без ума той, що це слуха,
Бо брехня ото все, казка.
Ну, скажіть нам тут, будь ласка,
Чом Марія ота зразу
Не родила по наказу?
Треба ж було їй чекати
Й дев’ять місяців таскати
В своїм чреві бога-сина…
Де ж тут в біса божа сила?!

Косив жито чоловік,
А жінка в’язала,
Пов'язавши у снопи,
Та й у копи склали.
Стоять копи на току,
Жито просихає,
А тим часом чоловік
Ціпа оглядає.
Чи капиці підлатать,
Чи ув’язь змінити,
Чи бич може розколовся,
Нового вчепити.
Налагодив Іван ціп,
Галушок наївся
Та й на спаса молотить
Жито заходився.
Крутить Іван важкий ціп,
Аж дубовий бич свистить,
Коли чує — в небесах
Наче птах якийсь летить.
Снопів десять змолотив
Та й ще розстилає,
Коли бачить — аж на тік
Дивний птах сідає.
Став на ноги, крила склав
Та й давай кричати:
— Що ж ти, шибеник, забув,
Що сьогодні свято?
— А ти що таке за птах?
Чого розкричався?
Тебе хто сюди послав,
Відкіля ти взявся?
— Я архангел Гавриїл! —
Закричав Гаврило.—
Тебе буду я карать,
Бузувірна сило!
Мене бог з небес послав,
Щоб тебе карати,
Щоб ти вдруге пам’ятав,
Коли яке свято.
— Тихо, тихо, я прошу,
Не кричи, Гаврило,
Бо я цфпом як дирну,
То одлетять крила.
Піднімає Іван ціп,
Щоб гильнуть як треба,
Святий крилами махнув
І чкурнув до неба.
А на небі цих святих
Ціла верениця.
Там ще з крилами сидять,
Літають, як птиці.
Очі в кожного блищать,
Обличчя червоні,
Між собою щось кричать,
Мов на дощ ворони.
Той трубу в руках держить,
Знать, буде трубити,
Той ковінькою маха,
Має когось бити.
На столах стоять пляшки
Ще й пундики різні,
Павло з пляшки налива
В келихи залізні,
А на вищому стільці
Сам бог возсідає,
Йому келих золотий
Петро наливає.
Випив келихів два-три,
Кивнув головою,—
Вмить до нього підлетів
Отой, що з трубою:
— Що накажете робить,
Всемогущий царю?
Чи на суд уже трубить,
Грішникам на кару?
— Почекай лишень трубить,
Бо ще ранувато,
Бачиш — келих мій пустий,
Нічим наливати.
Що в коморі в тебе є,
Давай, вражий сину,
Та горілки, не вина,
Неси четвертину,
Святий знітивсь та й бігом
Аж до комірчини,
Приніс богу перваку
Цілу четвертину.
Бог понюхав, гучно чхнув,
Став носом крутити.
— Нумо, Петре, наливай,
Я боюсь розлити.
Петро в руки пляшку взяв
Та й став наливати.
Дзвінко келихи дзвенять,
Всі давай співати:
«Ми на небі, не в шинку,
Будем пить горілку,
З нами бог, сам дух святий,
Нумо, Павле, ще налий!»
Павло хлопець не скупий,
Любить веселиться,
Наливає —аж на стіл
Ллється через вінця.
Так на небі, як і ми,
Святі бенкетують,
З молодицями гуртом
Співають, танцюють.

Іноді бува згадаєш,
Як штани собі латаєш,
Про Адама, Єву й рай,
Як жилося їм — гай-гай!

Вони голі там ходили,
На дурницю їли, пили,
Ні звірюк, ані собак
Не боялися ніяк.

Щоб законів не ламали
Та щоб яблучок не крали,
Може й ми б отам були,
Може б всі в раю жили…

Ну та, бач, не довелося,
Десь те лихо узялося:
Звідкільсь чорта принесло,
На те дерево знесло.

Перекинувся в гадюку
(Зразу видно, що падлюка),
Став він яблучка хвалить,
Став він Єву туманить.