Народ - Народ про релігію

Приспів:
Для бідних і трудящих
Земля віднині рай,
А всі попи й буржуї —
На небо вилітай!

Спогадаймо, рідний брате,
Як робили ми в панів,
У попів, дяків проклятих
І в багатих куркулів.

Заробляли в пана хліба
За двадцятий житній сніп.
Робить дурно заставляли
Куркуляка, дяк і піп.

Ти у пана робив гірко,
Я в попа худобу пас.
Заробили стільки хліба,
Що якраз на парастас.
Ціле літо піп із паном
Заставляли — йди роби,
А на зиму проганяли,
Куди хочеш, туди йди.

Мали лиш одну хатину,
Ані клаптика землі,
Наробились нами гірко
Пани, попи й куркулі.

Насміхалися з нас, брате,
Називали, як хто хтів.
Так раніш жилося бідним,
Що служили в глитаїв.

Спогадаймо, рідний брате,
Як ми йшли панам служить,
А тепер ми у колгоспі
Почали заможно жить.

Ох колись мене учили,
На коліна становили
І гороху підсипали,
За чуприну цупко брали.
Наче богу я молився,
На учителя дивився,
Тільки «Вірую» не знав —
Так лінійки вчитель дав.
Про царя усе співали,
Роти дуже роззявляли.
Як учитель закричить,
Так у серці заболить.
Піп щодня усе твердив
І отруту в душу лив:
— Учіть, дітки, закон божий,
То й господь вам допоможе.
А тепер ми вже безбожні —
Всі колгоспники заможні.

Колись було у неділю
Чути в церкві дзвони,
Люди всі туди ішли
Слухать забобони.

Старі, малі і підлітки —
Всі туди збирались
І попові-брехунові
Усі поклонялись,

Піп же людям розказував
Про бога святого,
Брехав людям що попало,
Бо він жив із того.

Як згадаєм про старе,
То аж смішно стане,
Як ходили просить бога
З святими хрестами.

І до церкви ми ішли,
І воду святили,
Щоб боги нас пожаліли
Та хліба вродили.

І ми вірили попам,
Що вони брехали,
Доки взнали їх брехню,
Та й з села прогнали.

Я зостався сиротою,
Сам, як палець, змалку жив
І в святош земних лукавих
Довго-довго я служив.
Я малий був, а все бачив,
Як піп нас усіх дурачив,
Просто в вічі нам сміявся,
Бо нікого не боявся.
Тоді їхня була влада,
Піп кадилом пускав ладан,
А попи були пани
І знущались з нас вони.
Усе богом нас дурили
Та до церкви всіх манили,
Щоб ми богу там молились
Та на попа щоб дивились,
Що багато грошей має
(Бо у нас їх забирає).
Потім в церкві все співає:
«Отче наш» —
Живе добре цар наш!
«Іже єси» —
А ти, бідняк, з хроном борщ їси.
«Да святиться» —
Нам за дохід треба моляться,
Щось же треба говорить,
Щоб несли, треба дурить.
А народ попу все вірить
Та до церкви кроки мірить —
Повна церква їх наб’ється,
А піп ходить та сміється.
Наколотить юшки в чашу
І громаду дурить нашу:
Губи юшкою помаже,
А тоді «заплати», каже.
Нема грошей, не заплатиш,
То й по лобі ще у хватиш.
Він нікого не боїться,
Бо були «великі ліца».
Вони право таке мали,
Що з усіх нас шкуру драли.
Підтримували паноту,
Селян гнали на роботу.
Я один момент впустив,
Як піп дітей ще хрестив,
Як народ він туманив,
Гроші й кури з них манив.
Було, дитя в воду вмоче
Та ще й плати за те хоче.
А на лобі хрест намаже —
«Заплати», до кума каже.
Кум вийма з кармана гроші,
Дає попу на галоші.
«Ану, ти, кума, труси,
На пальто мені даси».
Кума гроші вмить шукає,
Оддає усі, що має,
Він говорить: «Це не все,
А ще ж баба принесе».
Коли баба несе гуся, — —
Тепер звать дитя Маруся,
Бо як малі даєш гроші,
То імена нехороші.
От хорошая бабуся
Принесла для бога гуся:
«Треба пляшечку купить,
То я буду з богом пить».
Отак попи говорили
Та народ усе дурили,
Самі й бога не боялись,
Бо з народу все знущались,
І попівські злії душі
Мняли в школі нас за вуші,
Лобами об парту били,
Щоб ми в школу не ходили,
Щоб в темноті пробували
І на обман піддавались.

Був я ще парубчаком,
Раз попа спитався:
— Розкажіть мені про те,
Звідки світ узявся.
— Тиждень лиш господь робив
(Слухай ти, Омельку!).
В перший день він істворив
Небо та земельку.
А на другий відділив
Водицю від суші…
Я хапаю всі слова,
Насторожив уші.
— А на п’ятім, — каже піп, —
Сонце, місяць, зорі.
І з’явились відтоді
День і ніч надворі…
— Вже чотири дні творив,—
Я аж засміявся,—
Ще і сонця не було,—
Звідки ж день узявся?!