Народ - Народ про релігію

Зберемося ми у полі,
Потолкуемо на волі.
Як покращить нашу долю,
Оту клятую неволю.

Хазяї нас ужимають
Та попи все оббирають,
Вони грошики збирають
Та все пеклом нас страхають.

Пекла ми не боїмося,
Щастя-долі доб’ємося,
Знищим гадів-поміщиків,
За свободу поб’ємося.

Скинемо того царата,
Ненависного нам ката,
Ой тоді вже наша воля,
І всміхнеться нам всім доля.

Сонце правди нам засяє,
Вже ніщо нас не злякає,
Треба тільки об’єднаться,
Ой, робітники ви, браття!

Засвистали арештанти,
Сидячи в тюрмиці;
Заплакали на свободі
Дівки й молодиці.

«Ой не плачте ви за нами,
Дуже не журіться,
Перестаньте ходить в церкву,
Богу не моліться».

«Ой, як же нам не журиться,—
Ми за вами скучаєм.
Ой як же нам не молиться,—
Як щастя не маєм».

«Ой, скільки ж ви не моліться,
А щастя не буде,
Доки у нас на престолі
Цар Микола буде».

Світе місяць над горою,
А сонця немає.
Цар Микола на престолі —
Порядку немає.

Він дворянство награждає,
А бідний клас обіжає.
А хто правди забажає,
То в тюрму саджає.

Посадив він нас у пекло,
А сам сидить в царстві.
О такі-то в нас порядки,
В нашім государстві.

Реве та стогне люд голодний,
Собі свободу добува.
Воює з ними цар негодний,
Всю землю кров’ю залива.
Козак лихий на тую пору
З нагайкой люто набіга,
Неначе демон у тім пеклі,
Людей він муча і терза.
А цар Микола — враг народний
Сидить, в віконце погляда
І похваляє труд козацький,
Вином і медом запива…
Бо він є панський цар негодний,
Панам він тільки догоджа,
Панам він тільки гарний, добрий,
Панів він тільки награжда.
Не раз народ просив в Миколи
Свободи, правди і землі,—
За це він тих штиками коле,
Потім закопує в землі.
Кого ж узнає із «цікавих»,
Того саджає він в тюрму,
Його продерже там чимало,
Мовчать приказує йому.
Попам — чортам довговолосим —
Велить людей він научать:
На світі жить як голим, босим,
Царя і віру почитать.
Та люди добре поумніли —
Уже не слухають попів.
«Долой царя!» — кричать щосили,
Кричать: «Долой усіх панів!»
Не треба нам царя Миколи,
З престолу ми його зіпхнем,
Напишем ми нові закони,
Нові порядки заведем.
Тоді настане для народа
Свобода, правда і земля.
Минеться тяжкая невзгода.
Долой панів, долой царя!

Реве та стогне люд голодний,
Собі свободу добува.
Із ним воює цар негодний,
Всю землю кров’ю залива.
І дикий чечень на ту пору
Всюди з нагаем набігав,
Немов той демон в лютім пеклі
Людей він мучив-катував.
Так кров людська лилася довго,
Гадали, що прийшов кінець.
В надії бідного народу
З’явився пан Гапон-отець.
Повів просить в царя він хліба,
Та хліба їм той цар не дав.
А замість хліба — кулі, кулі,
Всю землю кров’ю обагряв.
Отой Гапон був ворог люду,
Народ єхидно обдурив —
Підвів його під кулемети,
Всю землю кров’ю затопив.

Наїхали кати в село
Хати розвертати,
Найдорожчих товаришів
В кайдани кувати.
Закували товариша,
Каленика Жука,
Заплакала його мати,
Як сива голубка.
Ой, не тільки його мати
За ним заридала,—
Не одная дівчинонька
Тяженько зітхала.
Заставляли товариша
Хати розвертати,
Заставляли карбівкою
Збіжжя обливати.
А товариш не мав змоги
Оцьего робити,
Та й побрали кати гуми,
Та й почали бити.
І посікли йому плечі,
Поламали руки
Та й забрали товариша
На тяжкії муки.
Хто цього недобачає,
Що катюги роблять,
Хай придивиться пильніше,
То побачить добре.
І ти, боже святесенький,
Теж недобачаєш,
Бо, напевно, ти з катами
В одну дуду граєш.
Бо катюгам тим проклятим
Ми вже не дивуєм,—
Задля них ми на цім світі
Вже пекло готуєм.
Що тобі, стара святиньо,
То дивуєш дивом,
Напоїли тебе кати
Горілкою, пивом.
Ой коли б ти, святий боже.
Горем не впивався,
То над бідним ти народом
Більше б не знущався.

Крейсамт з панами тримає,
За нашу біду не знає.
Упомни се — не поможе…
Терпливості додай, боже!
Цісареві дай рекрути
І податки річні збути,
Бо як не даси — не постають,
Вівці, воли забирають.
І попи з нас шкуру деруть:
За похорон гроші беруть,
Уродив се — тра платити…
Уже нема відки жити.
Пан нас каже виганяти,
А окоман каже: «Бати!»
А як вийдеш на панщину:
— Роби, роби, сукин сину!
Лиш орендар нам статкує,
Бо горівки поборгує.
Як в неділю, так і в свято
Сидить в корчмі син і тато.
Про тото ми християни,
Бо на нас нема догани:
Хоть до корчми-с позбігаєм,
Все на бога погадаєм.
А ви, хлопці, любі, милі,
Хапайте сє до сокири,
Остріть коси, остріть вила —
Аж так пукне панська жила.