Одного разу грішний чоловік ішов полем зажурений і здалека помітив людей, що на панщині робили.
Підійшов грішник ближче, дивиться, а під дичкою — колиска. Колиска велика, не дитинська, а люди по черзі підходять і колиску колишуть. Панський гайдук стоїть коло самої колиски і швакає людей. Коли один колише помалу, пан кричить, а гайдук б’є батогом! Другий колише швидко, пан кричить, щоб колисав помалу, а гайдук і тут б’є батогом.
Дивиться опришок на людську муку, дивується і хитає головою:
— Боже праведний! — подумав опришок. — Яке нещастя впало на людей! Люди голодні, босі, цураві, а він лежить без роботи і жури, а його ще й колишуть. Нема правди на землі! Господи, як терпиш таку несправедливість?
І розпалилося серце опришка лютим гнівом:
— Хоч як тяжко буде мені носити сто цеглин, але мушу визволити цих людей від муки.
Став біля колиски і сказав:
— Люди чесні! Дайте мені, аби я-го мало поколисав.
Заколисав розбійник паном, аж той вилетів на землю. Тут опришок ступив панові ногою на черевище й палицею так бахнув по голові, що надвоє розкололася,
І нараз шкіряний мішок розпався…
ЯК КАРМЕЛЮК ПАНА СПОВІДАВ
Був собі один пан, на вигляд дуже смирний-пресмирний, тихий-претихий, ласкавий-преласкавий. Все чинив облесно та з зітханням, та з поклоном, але люди боялися його гірш вогню, гірш чуми і мору лютого. Бо як тільки не вийде який сердега на роботу вчасно, то так і знай, ідо пришле пай економа, і тон забере у нього всього-на-всього одну чвертку манна! А не ви Гіде сердега другий раз, то вже половину, а як хто непослух вчинить, то всю хатню утвар забере.
А бити, лаяти — боронь боже!.. Та скільки-то горя з ним люди пізнали, скільки кривавих сліз пролилось, скільки сиріт безталанних лишилось…
І от поїхав той пан раз до церкви. Висповідався та й їде цугом назад, але в лісі чує — кричить щось іззаду. Оглядається — аж то дяк церковний біжить за ним та й кричить зачекати. Стримав пан коні, а дяк і каже йому, що так і так, ваша вельможність, забули отець-батюшка, які гріхи ви йому сповідали, то й послали мене навздогін, щоб ви сказали ще раз, бо їм треба відмолювати ваші гріхи. Ну пан і каже знов:
— Сподіваємося, щоб простив мі бог гріхи мої тяжкі, що я якось у святу п’ятницю масне в рота взяв, ще якось, нехотячи, кицечці моїй хвоста притис та ще фурману якось лайливе слово сказав.
— Ага, — каже дяк, — і то все, ваша вельможність?
— Все, — каже пан.
— Ага, — каже дяк, — то ви, ваша вельможність, забули ще один маленький грішок — то ваше багатство, що ви його із сліз сирітських збудували.
Та й раз із себе дяківську одежину, а пан як завидить, що це Кармелюк, та як наробить гвалту, а Кармелюк тоді — раз, бере одну тополину та й пригинає, бо сильний був, пригнув її та тоді мотузок панові на шию — р-раз! — та й каже:
— Ну піднімайтесь, ваша вельможність, там уже й решту гріхів здасте.
Та й пустив тополю догори. І тільки вітер свиснув.
ХТО МАЄ ВИСІТИ, ТОЙ НЕ ВТОНЕ
Їхав одного разу пан Зенон у місто і треба було йому переїздити річку по льоду. Діло було в кінці зими.
Лід провалився, і панові довелося б потонути, якби не люди з села, що збіглися на крик і врятували його.
Вбачаючи в цьому божу допомогу, гонористий пан вирішив віддячить «пану богу» за своє спасіння. На тому місці; де його витягли з річки, він наказав поставити величезного хреста з надписом:
«Бог папа під смерті позбавив,
Пан богу хреста поставів».
Та скоро на цьому хресті школярі дописали:
«Не бійся, дурний Зеноне,
Хто має висіти, той не втоне».
— Тату, тату! Чорт до нас лізе в хату,
— Дурниця. Аби не пан.
Учитель. Скажи, Михайле, чи є що гірше за чорта?
Михайло. Є.
Учитель. Цікаво, а що?
Михайло. Екзекутор.
Учитель. А то чому?
Михайло. Бо в нас була корова, яка колола рогами й била. Мама все казали: «Аби тебе чорт узяв». Але він не хотів брати. А прийшов екзекутор, то таки взяв.
Отче наш капітале, що живеш десь, як у чорта за пазухою, і світиться морда твоя, і діється воля твоя, бо що хочеш, те робиш. Відбираєш хліб наш насущний, викидаєш нас із фабрики, бо ми не можемо робити за таку платню, як ти нам даєш. І оставляєм довги наші, бо нема чим заплатити податки. Але введеш ти нас тим самим «во іскушеніє», і настане днина, як будеш голодний і потече тобі слина, а може, й червона. А ході ми «ізбавимося од лукавого». Амінь.
Читать дальше