Народ - Народ про релігію

— Що ти тут робиш, раб божий?

— Та соломину жую, щоб не забуть, як добрі люди їдять!

— Потерпи, раб божий, завтра вже будемо їсти.

Після того настановили цигана в обход по монастирю чи що. То він приходе увечері до ігумена і каже:

— Уже в нас у монастирі один братчик з голоду окалубивсь!

А той йому:

— Не кажи так, кажи: «Волею божою один з нашої братії умре».

Циган на другий день приходе і докладує ігуменові:

— Волею божою один з нашої братії умре!

— Хто такий? — питає ігумен.

— Собака цепний!

Ігумен розсердився і вигнав цигана з монастиря. Іде наш циган, коли це назустріч йому чоловік веде собаку на обривочку.

— Здоров, добрий чоловіче!

— Здоров!

— Куди ти собаку тягнеш?

— Та до лісу: хочу завісить його!

— Не веди його до лісу, — каже циган, — веди його в монастир: він там сам здохне і тижня не переживе!

Наймитував Іван у попа, від зорі до зорі робив, а одержував копійки. А піп втішає:

— Не журися, Іване, що в мене ти тяжко працюєш і мало одержуєш. Зате я молюся богові, щоб тобі на тім світі ліпше було.

— Не віриться мені,— каже Іван, — щоб на тім світі краще було. Там також святий Петро скаже:

— Іване, засвіти сонце! Іване, загаси місяць! Іване, підмети небо! Іване, почисть зірки! Іване, нарви янголам яблук! Іване — туди, Іване — сюди, не дадуть мені й там ні хвилини спокою!

Був собі один такий батюшка, що ото прийдуть робітники снідати, поснідають, він і каже:

— Сип їм заразом і обідати.

Поїдять вони ще трохи.

— Сип їм, — каже, — заразом і вечеряти.

А що вони вже там з’їдять? Ото поїдять заразом, він їх тоді цілий день на роботі і мордує, хіба який води одірветься напитися.

От і найнявсь до того батюшки циган. Уранці посідали снідати, поснідали.

— Сип, — каже батюшка, — тепер ще їм і обідать.

Пообідали попи.

— Давай же їм заразом і вечеряти.

Насипала наймичка і вечерять. Повечеряли вони,

— Ну, тепер, — каже піп, — ідіть на роботу.

— Е, — каже циган, — добрі люди як повечеряють, так і спати лягають.

Лягайте, хлопці!

Як на лихо, мій сусід Семен колись жив у сусідстві з попом Карпом. У попа був лютий собака — Лев звали. Лихий був. А піп такий жаднючий, що їсти собаці зовсім не давав. Терпів пес, а потім давай кури красти. Та не свої, а сусідські, бо своїх боявся. Пристеріг Семен і убив собаку. Розлютився піп і подав у суд на Семена, А суд царський. Захотів піп, щоб Семен замінив собаку і гавкав уночі, як собака, у попа, і суд учинив попівську волю.

Настав вечір. Сів під попівською хатою Семен, гавкає. А піп лежить і насміхається — знай, мов, як попівську собаку вбиватй. Почули про цей суд злодії, умовились все викрасти у попа. Цієї ночі не гавкав, а заливався Семен, а піп, чуючи, ще міцніше спав.

Ранком все волосся порвав піп на собі. Все покрали злодії. Люто накинувсь на Семена, чому не сказав.

— Та я ж гавкав, аж заливався, — відказав спокійно Семен, — а казати я не мав права, бо я собака.

Так бідняк віддячив попові.

Отак зібралися якось селяни та й балакають:

— Хто не курить і не нюхає табаки, той не стоїть і собаки.

А піп, що тут був, і питає:

— То це і я, виходить, не стою?

А один йому й відповів:

— Е, ні, батюшко, ви стоїте двох собак та ще й добрих.

Було це за старих часів.

Везе якось один дядько попа кудись, а кобильчина в того дядька худа-худюча, нещасна, тільки кістки та шкура — сказано, бідняк. Ну, а піп гладкий, товстий, так пудів на вісім — одним словом, піп, як і всі попи, що на людських хлібах вигодовувались.

Ну, їдуть, а тут висока гора, та ще й грязько після дощу, важко кобильчині під гору вилізти. Дядько зліз з воза, а піп, сказано, як піп — ледачий, не хоче злазити.

Сидить така восьмипудова туша в рясі, а коняка з усіх сил моцюється, аж стогне, бідолашна, і ніяк на ту гору не видряпається з возом.

Аж їде навпроти другий селянин — молодий та кріп-кий. Зразу догадався, в чому тут справа. Зупинився, зняв люшню та до того дядька, що попа везе:

— А, такий-сякий, попався мені тепер?! А пам’ятаєш, як я віз попа, а ти мого попа почав люшнею бити? Тепер же я тобі віддячу!

Та з тими словами до попа, що розлігся на возі, та люшнею попа, та люшнею гіо спині, та по товстому череву, та ще й примовляє:

— А то знай, як мого попа бити, а то знай, як мого попа бити!