Народ - Народ про релігію

— Чуюся дуже зле, — каже засуджений, — бо я не поснідав…

— Нічого, синку, за четверть години будеш снідати з ангелами…

— А чи не були б ви, отче, ласкаві потрудитися і разом зі мною поснідати?

Служив один циган у війську. І дуже збиткувався над ним капрал. Коли циган стояв на варті, капрал пішов його перевірити. Впізнав циган капрала, крикнув:

— Тричі стій!

Не встиг капрал лягти на землю — упав з пробитою головою.

Далі був суд над циганом.

— Чи кричав ти, цигане, тричі «Стій!»?

— Кричав, — каже циган, — айбо капрал на землю не ліг. Я подумав, що то ворог, і вистрілив,

— Побожишся, цигане, на євангелію?

— Побожуся!

Циган побожився, що він кричав «Тричі стій!», і суд його виправдав. Айбо циган побоявся гріха і пішов до попа сповідатися.

— Які гріхи маєш? — питає піп.

— Я вбив чоловіка.

Піп визвідав, кого і як.

— Великий маєш гріх! Іди й молися, може, бог тобі простить. Бог всюдисущий і всевидющий — він знає про твій гріх, але мовчав, бо хотів, аби ти сам признався і тим заслужив спасіння на тім світі.

Пішов циган з молитвою в казарму. Та не дійшов; схопила його стража й кинула в темницю.

І був знову суд над циганом. І присудили йому шибеницю. Перед стратою прийшов піп висповідати цигана.

— Чи я тобі не казав, цигане, що бог всюдисущий і всевидющий! Він все знає, він все видить, та не скоро скаже, айбо хто перед ним согрішить — кара того не мине.

А циган на те:

— І я би був всевидющим, якби мені піп помагав!

Піп у недільній проповіді виголошує:

— Найскоріше ведуть до гріха погані книжки! Ви їх, певно, маєте. Принесіть ті книжки до мене, щоб їх спалити.

Другого дня півсела принесло попові податкові книжки.

Дядько Кіндрат був бідний. Він мусив працювати від світання до смерку на свою сім’ю. Отож було встає зарані.

Дядько Кіндрат був сусідом попа Філата. Не раз піп було виходить ранком і бачить, що дядько уже працює.

А ось одного разу піп питає в дядька:

— Кіндрат, хто тебе так рано будить?

— Півні,— відповів Кіндрат.

— А хто тебе молоком кормить?

— Корова, батюшко.

— А коли ти спать лягаєш?

— Вночі, як усі сплять.

— А хто тебе роздіває?

— Святі отці і волосний старшина.

В одному селі люди перестали ходити до церкви. Стогне піп, немає доходу. Збоку церкви жив крамар, йому теж від цього гірше стало. Мало людей заходить в крамницю, а тому й виручки мало.

Одного разу крамар приходить до попа та й каже:

— Знаєте, батюшко, що?

— А що? — каже піп.

— Давайте об’явимо «чудо господнє»: ніби у вас у церкві ікона обновилась. Будуть люди йти, і вам буде виручка, і до мене будуть в крамницю заходити.

— Оце добре ти придумав, — зрадів піп.

На другий день піп почав розповідати скрізь, що в церкві обновилася ікона і милує людей. Повалили люди до церкви. А крамар мерщій в город та накупив ладану, свічок, оливи. Пішла торгівля. Зажили піп з крамарем.

Одного разу заходить в крамницю чоловік на милиці.

— Здрастуйте, — привітався він до крамаря, — дайте, будьте ласкаві, ладанцю.

Крамар важить ладан та й питає дядька:

— До ікони приїхали?

— Еге, — відповідає той. — Кажуть, що у вас тут ікона обновилася та й людей милує.

— Обновилася й людей милує,— відповідає крамар.

— Та й що ж, і помагає воно людям?

— Якже, якже, помагає! — каже крамар,

— Чи всім же помагає? — питає дядько.

— От за це не скажу, чи всім, чи ні,— каже крамар. — Знаю, двом добре помогло.

Жив собі піп, і було в нього дев’ять корів. А йому хотілося, щоб у нього було десять. От пішов він до одного селянина та й каже:

— Дай мені свою корову, тобі бог десятерицею пошле.

Узяв піп корову. А селянин жде-жде — не шле бог десятерицею. Одного разу, коли попів наймит гнав з пасовища корови і селянинова корова зайшла у його двір, а за нею і всі попові, він узяв і загнав їх у свою загороду. От приходить піп та й каже:

— Віддай мені корови!

А селянин відказує:

— Це мені бог десятерицею послав.