Народ - Народ про релігію

— Не треба було, дяче, тому Якову на глибоке лізти! — відказав піп.

Піп збирав з кожного двору по пуду зерна. Так постановила церковна сходка. Хто давав пуд жита, хто ячменю, хто проса. А в одній хаті, що похилилася набік від старості та бідності, попові сказали:

— Пробачте, батюшко, у нас зараз нема зерна. Намолотимо на неділі й самі принесемо.

— Та бог з вами, — відповів піп і пішов до другого двору.

Пройшло кілька місяців. І от приходить до попа той селянин, що не дав йому зерна.

— Батюшко, син у мене народився, треба записати й ім’я дати.

— А коли він народився?

— Та на тому тижні.

— На тому тижні був день святого Пудія. Ото й наречем вашого синочка Пудієм.

Так і ходить десь чоловік з іменем Пудій, А все за те, що батько не дав попові пуда зерна.

Баба дала граматку, щоб піп помолився за упокій, і поклала туди один карбованець. Через кілька днів дячок їй повернув граматку. Розкрила її і здивувалася — карбованець лежить, як вона поклала,

— От совісний батюшка, — каже, — не взяв грошей. А сусідка їй:

— Таке. То щось на попа не похоже. То він у неї і не заглядав.

У старовину попи ходили по селах із молитвами. От заходить піп у хату, відправляє молитву, Господарка-бабуся дає паляницю і кухоль пшона. А дяк:

— Треба б і крашанок…

Бабуся похитала головою та:

— Крашанок нехай бог дасть!..

Дяк скоса зиркнув на неї та сердито:

— Хіба бог несеться?!

В одне село на Виноградівіцині мав приїхати єпископ. Піп оголосив у церкві всім вірникам, що такого високого гостя потрібно достойно прийняти. Поговорив з вірниками про все, що і як зробити, і між іншим запропонував, щоб біля дверей хати, де буде ночувати його преосвященство, поставити велику бочку і щоб до неї кожен вірник приніс по одному літру найкращого вина. Вранці урочисто вино буде піднесено в дарунок високому гостеві.

Бідний Іван свого вина не мав, а купувати не було за що. Він вирішив принести літр води, бо в такій великій кількості вина один літр води й сам бог не розпізнає, не то що єпископ.

На другий день уранці панотець від імені своїх вірників передає єпископові величезну бочку вина. І тут сталося чудо. Його преосвященство покуштував вино, а то чистенька водиця, бо кожен із вірників так подумав, як бідний Іван.

Жив піп і коло його селянин. Родилась у матушки дитина. Піп узяв селянина за кума. Через тиждень пішов піп до селянина і каже:

— Моє рождене, а твоє хрещене каже: «Дай меду!» А в селянина були бджоли. Селянин наклав попові кухоль меду, піп поїв сам, тоді знов до селянина і каже:

— Моє рождене, а твоє хрещене — меду і меду просе!

Селянин дав йому і вдруге. Піп знову поїв сам і прийшов утретє.

— Моє рождене, а твоє хрещене, «Дай, — каже, — меду».

У селянина була груша, в груші плодилися шершні, оті, що дуже б’ються. Селянин каже попові:

— Мені ніколи. Лізьте драти меду, батюшко, самі, беріть скільки вам треба. Тільки як вилетить бджола, буде вас кусати, так ви, батюшко, не лайтесь, не лихословте, а то здорово будуть кусати!

Піп поліз. Тільки встромив руку в дупло, а там шершні були. Враз один вилетів та як ударив попа по брові — око опухло, а піп махнув рукою та:

— Ну тебе к божій матерії

Тут другий як ударив, а піп уже оком не бачить. Та каже:

— Та ну тебе к чортовій матері!

А тут третій як ударить, а піп з груші ге-еп, та як начав уже по матушці гнути та й у крик:

— Куме, рятуй! Очима не бачу!

А селянин і каже:

— Було б, батюшко, не лихословити! Я ж вам говорив…

Отак удався попові мед.

Кожного року перед різдвом піп їздив бричкою по селах і збирав «хто що дасть», Заїжджав до хазяїна І питав:

— Колол што-нібудь?

— Та колов, отче, — відповідав хазяїн і давав шмат м’яса або сала.

Доїхав піп і до двора Прокопа.

— Колол што-нібудь? — питає.

— Та колов, батюшко! Тільки на нашому кутку такі плохі свині були, що хай бог милує, Пошесть якась чи що… У кожному дворі подорізали їх.

Піп подумав-подумав та й каже:

— Знаєш што, Прошко, забери ото всьо…