Прокіп забрав собі бричку м’яса й сала та тільки усміхався у вуси…
Один піп заліз у церкву, накрап багато церковного болота і, щоб ніхто його не забрав, поклав у плащаницю, а зверху написав: «Здесь хранятся телеса божии».
А псаломщик помітив всю цю процедуру, вночі забрав все для себе і написав:
«Здесь нет телес, Христос воскрес!»
Їхав піп парою коней, а в його один кінь і лопнув. Піп дивиться, аж пасуться чумацькі коні недалеко. Він і каже наймиту:
— Їдь же ти та стань за горою, а я піду у чумаків коня візьму.
Приходить. Чумаки сплять. Він коня взяв, одвів до повозки, запріг, а сам пішов і запутався в путо із другим конем. Чумаки прокинулись: то був кінь, а тепер став піп…
Приходять та й кажуть:
— Був кінь, а тепер піп…
А піп і каже:
— То я й раніше був попом, та согрішив, а бог наказав мене — і я став конем.
Вони й кажуть:
— Ну звиніть, батюшка, ви були трохи підгіншливі, ми вас часто батіжком шльогали.
Розпутали й пустили його.
Він пішов, сів і поїхав додому їхнім конем, і держав його, поки він старим уже не став, той кінь. Потім од кормив його сухарями І вивів продавати. Той кінь так грає, що ніяк і не вдержить його наймит. Хто підійде купувати, то ті самі чумаки підходять і кажуть:
— Не купуй, це не кінь, це піп.
Люди дивляться на чумаків та питають:
— Що за піп?
А вони й кажуть?
— Він согрішив, так його бог наказав та зробив конем. Він у нас був, а як його бог простив, то ми тоді його простили. А тепер він знову согрішив і знову зробивсь конем. Не купуйте, це піп!
Прийдуть та й кажуть над вухо коневі:
— А бачите, батюшко, було б вам не грішить, а то вас знову бог наказав…
ЧЕРЕЗ ДОРОГУ — ТАМ КУМА МОЯ
Через дорогу —
Там кума моя,
А в куми дівча —
То душа моя.
Піду до попа
Розпитаюся,
З куминим дівчам
Повінчаюся.
Дам тому попу
Пшениці копу,
Щоб мене звінчав
З куминим дівчам.
Піп не вінчає —
За сина чає,
Паламар буркоче —
За себе хоче.
Щоб тебе попе,
Трясця напала,
Щоб тебе трясло —
Не перестало.
Щоб тебе трясло
Півтора року,
Щоб з тебе витрясло
Пшениці колу.
— Чумаче-бурлаче,
Чого зажурився?
Чи волів шукаєш,
Чи з дороги збився?
— Волів не шукаю,
З дороги не збився.
З дороги не збився,
З родом розійшовся.
Ой бодай же попа
Та напала трясця!
Померла дівчина,
Коханочка Настя.
Не так того попа,
Як ту попадицю,
Сходила спідницю
За мою пшеницю.
Ой маю я, маю
Аж три корчі дроку,
Та щоб не дочекав
Той попичок року.
Ой маю я, маю
Аж три корчі пижма,
Та щоб не дочекав
Той попичок тижня.
Ой маю я, маю
Три корчі рум’янку,
Та щоб не діждав
Той попичок ранку.
Бідний селянин хрестив восьму дитину і торгується з попом:
— Батюшко, досить вам і трьох курок.
— Сину мій, я ж сказав п’ять…
— Батюшко…
— Сину мій, тут не базар, а церква, тому торгуватися не будемо — скільки сказав, стільки й давай.
Та ось після хрестин селянин дає попові за його труди тільки одну курку.
— Сину мій, я ж сказав п’ять…
— Ну, батюшко, тут не базар, а церква, торгуватися не будемо — скільки даю, стільки й беріть…
У попа розкувався кінь. Проїжджає він коло кузні. Зупинився:
— Скільки, ковалю, візьмеш за ногу?
— Два рублі.
— Ні, це дорого.
— Ну, як з вас, батюшко, один рубель візьму,
Коваль кує, а піп дивиться та й каже:
— Завидую ковалю. Як стук, так і руб.
— А ти, батюшко, язиком тара-тара— ось тобі і півтора.
Одного разу вмерла циганська мати. Син дуже зажурився, що робитиме з мертвою. Потім пішов до попа.
— Море, що тобі треба? — насмішкувато запитав піп у цигана,
— Ой, отче превелебний, вмерла мама, то я красно просив би, аби прийшли поховати.
— Добре, — каже піп циганові,— я піду й поховаю маму так, що й чорт її більше не знайде… Лише скажи, чим думаєш платити за похорон та чи залишила твоя мама якесь майно.
— Я сам не маю чим платити, хіба віддам мамине тягло, що небіжка залишила.
— Ну добре, — згодився піп, почувши про тягло, — а тепер скажи, як хочеш ховати?
— Так, як і всіх багачів ховають… Щоб було «три штації» та й аби. не забули взяти з собою «харахадилницю», щоби моїй мамі кості покадити…
Читать дальше