Народ - Народ про релігію

Прокіп забрав собі бричку м’яса й сала та тільки усміхався у вуси…

Один піп заліз у церкву, накрап багато церковного болота і, щоб ніхто його не забрав, поклав у плащаницю, а зверху написав: «Здесь хранятся телеса божии».

А псаломщик помітив всю цю процедуру, вночі забрав все для себе і написав:

«Здесь нет телес, Христос воскрес!»

Їхав піп парою коней, а в його один кінь і лопнув. Піп дивиться, аж пасуться чумацькі коні недалеко. Він і каже наймиту:

— Їдь же ти та стань за горою, а я піду у чумаків коня візьму.

Приходить. Чумаки сплять. Він коня взяв, одвів до повозки, запріг, а сам пішов і запутався в путо із другим конем. Чумаки прокинулись: то був кінь, а тепер став піп…

Приходять та й кажуть:

— Був кінь, а тепер піп…

А піп і каже:

— То я й раніше був попом, та согрішив, а бог наказав мене — і я став конем.

Вони й кажуть:

— Ну звиніть, батюшка, ви були трохи підгіншливі, ми вас часто батіжком шльогали.

Розпутали й пустили його.

Він пішов, сів і поїхав додому їхнім конем, і держав його, поки він старим уже не став, той кінь. Потім од кормив його сухарями І вивів продавати. Той кінь так грає, що ніяк і не вдержить його наймит. Хто підійде купувати, то ті самі чумаки підходять і кажуть:

— Не купуй, це не кінь, це піп.

Люди дивляться на чумаків та питають:

— Що за піп?

А вони й кажуть?

— Він согрішив, так його бог наказав та зробив конем. Він у нас був, а як його бог простив, то ми тоді його простили. А тепер він знову согрішив і знову зробивсь конем. Не купуйте, це піп!

Прийдуть та й кажуть над вухо коневі:

— А бачите, батюшко, було б вам не грішить, а то вас знову бог наказав…

Бідний селянин хрестив восьму дитину і торгується з попом:

— Батюшко, досить вам і трьох курок.

— Сину мій, я ж сказав п’ять…

— Батюшко…

— Сину мій, тут не базар, а церква, тому торгуватися не будемо — скільки сказав, стільки й давай.

Та ось після хрестин селянин дає попові за його труди тільки одну курку.

— Сину мій, я ж сказав п’ять…

— Ну, батюшко, тут не базар, а церква, торгуватися не будемо — скільки даю, стільки й беріть…

У попа розкувався кінь. Проїжджає він коло кузні. Зупинився:

— Скільки, ковалю, візьмеш за ногу?

— Два рублі.

— Ні, це дорого.

— Ну, як з вас, батюшко, один рубель візьму,

Коваль кує, а піп дивиться та й каже:

— Завидую ковалю. Як стук, так і руб.

— А ти, батюшко, язиком тара-тара— ось тобі і півтора.

Одного разу вмерла циганська мати. Син дуже зажурився, що робитиме з мертвою. Потім пішов до попа.

— Море, що тобі треба? — насмішкувато запитав піп у цигана,

— Ой, отче превелебний, вмерла мама, то я красно просив би, аби прийшли поховати.

— Добре, — каже піп циганові,— я піду й поховаю маму так, що й чорт її більше не знайде… Лише скажи, чим думаєш платити за похорон та чи залишила твоя мама якесь майно.

— Я сам не маю чим платити, хіба віддам мамине тягло, що небіжка залишила.

— Ну добре, — згодився піп, почувши про тягло, — а тепер скажи, як хочеш ховати?

— Так, як і всіх багачів ховають… Щоб було «три штації» та й аби. не забули взяти з собою «харахадилницю», щоби моїй мамі кості покадити…