Народ - Народ про релігію

От дяк і надумав попа перехитрити.

— А знаєте, батюшко, що? — каже дяк.

— А що? — питає піп.

— Люди вже взнали, що ми їх дуримо,

— Що ж робити? — питає піп.

— Я припиню красти, а ви припиніть ворожити, — відповідає дяк.

Так і зробили. Вже дяк і не краде, а люди все йдуть та й ідуть до попа. В одного пропало, в другого захворіло — ідуть люди ворожити.

— Що його робити? — каже піп. — Треба якось відбитись від людей.

— А от що. Я пораджу, — каже дяк.. — Давайте вашу хату спалимо і скажемо, що книжка згоріла.

— Добре, — погодився він, — хата церковна, мені її не жалко, тільки де я майно своє діну?

— Майно перенесем у мою хату, — каже дяк.

Так і зробили. Вночі перетаскали все попове майно до дяка і пішли палити хату.

— Ну, дяче, лізь, пали стріху, — каже піп.

— Є ні, батюшко, стріху як запалимо, так хтось побачить, — каже дяк. — Ви беріть сірники і лізьте, батюшко, на горище та там і паліть зсередини. Поки розгориться — ми втечемо.

Піп погодився, взяв сірники, поліз на горище і запалив, а дяк тим часом прийняв драбину і сіни закрив на крючок. Що його робити попові? Бігав-бігав по горищу та як плигне з горища в сіни, зламав ногу, не підніметься, а хата горить, вже наверх пробивається.

Побачив церковний сторож, хотів подзвонити, побір до дзвіниці, а дяк і вірьовку одрізав від дзвона, Так і згорів піп у хаті, а дяк усе його добро спожив.

Жили собі на світі три попи. Та такі прегіркі п’яниці були, що і вночі пили. В селян останні копійки видурювали. Та не довго вони так пиячили. Зговорились селяни між собою і прогнали попів з села. Пішли попи, сумуючи. Ходили день, другий, третій, а на четвертий вирішили, щоб не вмерти з голоду, йти повіситись.

Пішли в ліс, прив’язали до дерева мотузку.

— Низько, — каже один з попів, — треба до другого дерева прив’язати,

— Ні, хай буде тут. Краще давайте викопаємо яму; щоб ноги не торкались до землі,— каже другий.

Почали копати. Щось таке стугонить.

— Ану витягай його.

Один з попів ухопив своїми руками ящик і викинув його наверх. Ящик стукнувся об землю, розбився, і звідти посипались гроші. Зраділи попи і вирішили, що вішатись не треба. Один з них взяв гроші і пішов по горілку,

— Отче Соломоне, коли принесе отець Серафим горілку, вбиймо його, а грішми поділимось. Все буде для нас більше.

А отець Серафим купив отрути, іде дорогою і думає: «Потрую їх, скільки є грошей — всі мої будуть».

Прийшов він і зараз же впав мертвий. Попи вхопили отруту і почали пити.

— Отче Соломоне, рятуйте! Пече в роті!

— Правда твоя, отче Никаноре, я вже дихати не можу…

І за цими словами обоє поздихали.

Був собі мазур — так собі, простак, Пішов до попа на сповідь та й кається:

— Так, пане ксьондже, назнав я шпачине кубелечко, хотів, діждавши, як вилупляться шпаченята, повидирати.

А гріх, чоловіче, гріх. Треба бути милосердному і до птиці, і до всякої тварі…

— А скажи-но, де се ти назнав кубельце?

— А там-то й там.

Другого дня йде мазур, баче, попові діти несуть шпаченята.

— Де се ви набрали? Хто вам сказав?

— Батько.

«А, — думає,— стривай, і я тебе піддурю».

Приходе.

— Паноченьку, назнав я дівчину — уродлива така. Чи цілувати можна її?

— О, ні! Побрати шлюб та тоді. А яка се дівчина, де вона живе?

— Е, чорта з два, панотче: се тобі не шпаченята!

Один дядько пішов до церкви, щоб одговітися. Це було діло у піст. От почав його батюшка сповідать:

— Ісповідую господу богу…

А далі питає:

— Гріхи маєш?

- Єсть, батюшка, — відповів дядько.

А піп:

— Які, говори!

— Украв у пана колись налигачку.

— Та се пустяки, стань помолися — бог простить.

— Так на одному боці був віл прив’язаний.

— Так ти не налигачку вкрав, а вола?

Ні, я брав налигачку, одв’язав і став тягти, оглянувся — коли ззаду і віл тягнеться.

— Ну, се вже сам не одмолишся, а треба просить і мені. Карбованця даси і все буде гаразд.

Сповідається в церкві злодій, украв, мовляв, сто снопів пшениці,

— А як ти вкрав? — питає піп. — Відразу чи як?

— Та ні. За чотири рази по двадцять снопів.

— Так де ж разом вісімдесят снопів, а не сто.

— Та так, прошу отця, але я хочу ще сьогодні взяти двадцять снопів.

Прийшов один чоловік сповідатися. Піп і запитує:

— Чи сквернословив?