От дяк і надумав попа перехитрити.
— А знаєте, батюшко, що? — каже дяк.
— А що? — питає піп.
— Люди вже взнали, що ми їх дуримо,
— Що ж робити? — питає піп.
— Я припиню красти, а ви припиніть ворожити, — відповідає дяк.
Так і зробили. Вже дяк і не краде, а люди все йдуть та й ідуть до попа. В одного пропало, в другого захворіло — ідуть люди ворожити.
— Що його робити? — каже піп. — Треба якось відбитись від людей.
— А от що. Я пораджу, — каже дяк.. — Давайте вашу хату спалимо і скажемо, що книжка згоріла.
— Добре, — погодився він, — хата церковна, мені її не жалко, тільки де я майно своє діну?
— Майно перенесем у мою хату, — каже дяк.
Так і зробили. Вночі перетаскали все попове майно до дяка і пішли палити хату.
— Ну, дяче, лізь, пали стріху, — каже піп.
— Є ні, батюшко, стріху як запалимо, так хтось побачить, — каже дяк. — Ви беріть сірники і лізьте, батюшко, на горище та там і паліть зсередини. Поки розгориться — ми втечемо.
Піп погодився, взяв сірники, поліз на горище і запалив, а дяк тим часом прийняв драбину і сіни закрив на крючок. Що його робити попові? Бігав-бігав по горищу та як плигне з горища в сіни, зламав ногу, не підніметься, а хата горить, вже наверх пробивається.
Побачив церковний сторож, хотів подзвонити, побір до дзвіниці, а дяк і вірьовку одрізав від дзвона, Так і згорів піп у хаті, а дяк усе його добро спожив.
Жили собі на світі три попи. Та такі прегіркі п’яниці були, що і вночі пили. В селян останні копійки видурювали. Та не довго вони так пиячили. Зговорились селяни між собою і прогнали попів з села. Пішли попи, сумуючи. Ходили день, другий, третій, а на четвертий вирішили, щоб не вмерти з голоду, йти повіситись.
Пішли в ліс, прив’язали до дерева мотузку.
— Низько, — каже один з попів, — треба до другого дерева прив’язати,
— Ні, хай буде тут. Краще давайте викопаємо яму; щоб ноги не торкались до землі,— каже другий.
Почали копати. Щось таке стугонить.
— Ану витягай його.
Один з попів ухопив своїми руками ящик і викинув його наверх. Ящик стукнувся об землю, розбився, і звідти посипались гроші. Зраділи попи і вирішили, що вішатись не треба. Один з них взяв гроші і пішов по горілку,
— Отче Соломоне, коли принесе отець Серафим горілку, вбиймо його, а грішми поділимось. Все буде для нас більше.
А отець Серафим купив отрути, іде дорогою і думає: «Потрую їх, скільки є грошей — всі мої будуть».
Прийшов він і зараз же впав мертвий. Попи вхопили отруту і почали пити.
— Отче Соломоне, рятуйте! Пече в роті!
— Правда твоя, отче Никаноре, я вже дихати не можу…
І за цими словами обоє поздихали.
Був собі мазур — так собі, простак, Пішов до попа на сповідь та й кається:
— Так, пане ксьондже, назнав я шпачине кубелечко, хотів, діждавши, як вилупляться шпаченята, повидирати.
А гріх, чоловіче, гріх. Треба бути милосердному і до птиці, і до всякої тварі…
— А скажи-но, де се ти назнав кубельце?
— А там-то й там.
Другого дня йде мазур, баче, попові діти несуть шпаченята.
— Де се ви набрали? Хто вам сказав?
— Батько.
«А, — думає,— стривай, і я тебе піддурю».
Приходе.
— Паноченьку, назнав я дівчину — уродлива така. Чи цілувати можна її?
— О, ні! Побрати шлюб та тоді. А яка се дівчина, де вона живе?
— Е, чорта з два, панотче: се тобі не шпаченята!
ЗА СПОКУТУ ГРІХІВ ТЕЖ ГРОШІ ДАЙ
Один дядько пішов до церкви, щоб одговітися. Це було діло у піст. От почав його батюшка сповідать:
— Ісповідую господу богу…
А далі питає:
— Гріхи маєш?
- Єсть, батюшка, — відповів дядько.
А піп:
— Які, говори!
— Украв у пана колись налигачку.
— Та се пустяки, стань помолися — бог простить.
— Так на одному боці був віл прив’язаний.
— Так ти не налигачку вкрав, а вола?
Ні, я брав налигачку, одв’язав і став тягти, оглянувся — коли ззаду і віл тягнеться.
— Ну, се вже сам не одмолишся, а треба просить і мені. Карбованця даси і все буде гаразд.
Сповідається в церкві злодій, украв, мовляв, сто снопів пшениці,
— А як ти вкрав? — питає піп. — Відразу чи як?
— Та ні. За чотири рази по двадцять снопів.
— Так де ж разом вісімдесят снопів, а не сто.
— Та так, прошу отця, але я хочу ще сьогодні взяти двадцять снопів.
Прийшов один чоловік сповідатися. Піп і запитує:
— Чи сквернословив?
Читать дальше