У неділю піп, ідучи до церкви, зустрів на вулиці молодого парубка, який минав церкву й ухилявся од зустрічі з попом. От піп підкликає парубка до себе і питає:
— Чий ти такий, що до церкви не заходиш? Ти що, не знаєш, для чого пан бог дав нам неділеньку святу? Не знаєш, де для христянина найліпше місце?
— Знаю, панотче, — відповів парубок, — найліпше місце для христянина у вдови Секлети, що має добре вино й ласкаве серце для вас, отче.
Піп залицявся до молодиці. Вона прийшла якось до церкви, а він зачав співати:
— Марусеніє, Марусеніє, приступай до священіє.
Це зрозумів дяк на хорах та й заспівав:
— Священіє, священіє, не роби баламученіє, бо ти ходиш до молодиченіє.
А піп відзивається;
— Дяченіє, дяченіє, мовченіє, дістанеш полотна на сороченіє.
А дяк знов виспівує:
— Добре, єгомосцунцю, коби ще на ногавиці, то підемо оба до молодиці…
В класі чекали грози: отець увійшов п’яний, А він у такому вигляді завжди щось викомарював. Зараз щось про трійцю єдиносущу й нерозділиму товк, а після ні з сього ні з того запитав:
— А в тебе, йолопе, є душа?
Хлопчина мовчав, як риба.
— Є, питаю? — не вгавав піп.
- Є-є-є,— прошептав хлопчина.
— А яка вона, ота душа? Де вона є? — допитувався отець.
Та ні один, ні другий, ні третій нічого не відповіли, мов води в рот понабирали.
Та клас виручив один з них. Він піднявся і голосно мовив:
— Я бачив душу, батюшко. Вдосвіта я йшов до баби знахарки повз ваш двір. А з вашого вікна вискочила вона; вся в білому, коси розпущені, а ви за нею з словами:
— Не кидай мене, моя душечко… Отака душа.
До попа прийшов сповідатися його сусіда, про якого ходила чутка, що любить вкрасти. Піп і питає, коли той назвав уже всі свої гріхи:
— Іване, а чи правда, що ти вкрав у мене гусака на тому тижні?
Іван мовчить. Піп питає вдруге. Той мовчить. Піп розсердився:
— Ти що, оглух, не чуєш, про що я звідаю?
— Прошу пробачити пана превелебного, бо з цього місця не чути.
— Не може бути!
— Поміняймося місцями, і ви самі переконаєтесь. Помінялись. Надів Іван попову єпітрахиль і питає:
— Пане превелебний, у селі люди говорять, що ви до моєї Олени ходите. То правда?
Піп мовчить.
— Пане! Ви ходите до моєї Олени! — каже Іван, але вже так голосно, що всі люди, які були в церкві, почали звертати увагу.
Бачить піп таке діло й тихо говорить:
— Правду маєш, Іване. На цьому місці справді не чути. Відпускаю тобі всі гріхи, Можеш іти, ти висповіданий!
— Чоловіче, рятуй жінку,
Продай кужіль ще й кужілку,
Закликай попа до хати,
Хай йде жінку сповідати.
Як прийшов піп сповідати:
— Чоловіче, вийди з хати!
А чоловік догадався,
Вийшов в сіни та й. сховався.
Взяв чоловік в руки бука,
Вдарив попа межи вуха.
Піп біжить через городи,
Без волосся й без бороди.
Піп тікає, серце б’ється,
А дяк стоїть та й сміється:
— Добре, попе, сповідав,
Що всю бороду віддав!
— Тобі, дяче, не питати,
Як то було сповідати,
Як ти хочеш добре знати,
То ти іди причащати.
На городі кропу вродило,
Любив мене піп і Данило,
На городі кріп похилявсі,
А до мене піп присилавсі.
Ой, коли ж ти добрий піп,
Посій же си вдома кріп,
А до мене не ходи,
Бо сі збавиш бороди.
Бороди сі позбудеш
І за попа не будеш,
А хоч будеш за дяка,
То вже плата не така.
Сніжок іде, метіль мете
А з ясної зірки…
Сидить дячок-неборачок
А в чужої жінки.
Пішов мужик, пішов мужик
А на двір до коней,
Вносить бо він на дяченька
Бучок ясеновий.
— Святий боже, святий кріпкий,
А ти, дяче, відки,
Що ти сидиш кінець стола
Коло мої жінки?
Сніжок іде, метіль мете
А з ясної зірки…
Тікав дячок голий-босий
Від чужої жінки.
Жив чоловік і жінка. Був у них хлопець років шести. Пішов чоловік на заробітки з дому і був там років два, Приходить і питає жінки:
— Як ти тут жила? Сама, мабуть, скиталася?
Жінка каже:
— Так, помаленьку, з богом.
А хлопець сидить та й каже:
— Хіба то, мамо, бог, що ходив до нас кожну ніч, та чумарка на ньому довга, рукави широкі-широкі, а волосся на голові довге-довге, аж на спині лежить. Та все, тату, п’яні, п’яні, та танцює з матір’ю, та ірже, як дядька Василя кінь, та підскакує…
Читать дальше