Народ - Народ про релігію

У неділю піп, ідучи до церкви, зустрів на вулиці молодого парубка, який минав церкву й ухилявся од зустрічі з попом. От піп підкликає парубка до себе і питає:

— Чий ти такий, що до церкви не заходиш? Ти що, не знаєш, для чого пан бог дав нам неділеньку святу? Не знаєш, де для христянина найліпше місце?

— Знаю, панотче, — відповів парубок, — найліпше місце для христянина у вдови Секлети, що має добре вино й ласкаве серце для вас, отче.

Піп залицявся до молодиці. Вона прийшла якось до церкви, а він зачав співати:

— Марусеніє, Марусеніє, приступай до священіє.

Це зрозумів дяк на хорах та й заспівав:

— Священіє, священіє, не роби баламученіє, бо ти ходиш до молодиченіє.

А піп відзивається;

— Дяченіє, дяченіє, мовченіє, дістанеш полотна на сороченіє.

А дяк знов виспівує:

— Добре, єгомосцунцю, коби ще на ногавиці, то підемо оба до молодиці…

В класі чекали грози: отець увійшов п’яний, А він у такому вигляді завжди щось викомарював. Зараз щось про трійцю єдиносущу й нерозділиму товк, а після ні з сього ні з того запитав:

— А в тебе, йолопе, є душа?

Хлопчина мовчав, як риба.

— Є, питаю? — не вгавав піп.

- Є-є-є,— прошептав хлопчина.

— А яка вона, ота душа? Де вона є? — допитувався отець.

Та ні один, ні другий, ні третій нічого не відповіли, мов води в рот понабирали.

Та клас виручив один з них. Він піднявся і голосно мовив:

— Я бачив душу, батюшко. Вдосвіта я йшов до баби знахарки повз ваш двір. А з вашого вікна вискочила вона; вся в білому, коси розпущені, а ви за нею з словами:

— Не кидай мене, моя душечко… Отака душа.

До попа прийшов сповідатися його сусіда, про якого ходила чутка, що любить вкрасти. Піп і питає, коли той назвав уже всі свої гріхи:

— Іване, а чи правда, що ти вкрав у мене гусака на тому тижні?

Іван мовчить. Піп питає вдруге. Той мовчить. Піп розсердився:

— Ти що, оглух, не чуєш, про що я звідаю?

— Прошу пробачити пана превелебного, бо з цього місця не чути.

— Не може бути!

— Поміняймося місцями, і ви самі переконаєтесь. Помінялись. Надів Іван попову єпітрахиль і питає:

— Пане превелебний, у селі люди говорять, що ви до моєї Олени ходите. То правда?

Піп мовчить.

— Пане! Ви ходите до моєї Олени! — каже Іван, але вже так голосно, що всі люди, які були в церкві, почали звертати увагу.

Бачить піп таке діло й тихо говорить:

— Правду маєш, Іване. На цьому місці справді не чути. Відпускаю тобі всі гріхи, Можеш іти, ти висповіданий!

Жив чоловік і жінка. Був у них хлопець років шести. Пішов чоловік на заробітки з дому і був там років два, Приходить і питає жінки:

— Як ти тут жила? Сама, мабуть, скиталася?

Жінка каже:

— Так, помаленьку, з богом.

А хлопець сидить та й каже:

— Хіба то, мамо, бог, що ходив до нас кожну ніч, та чумарка на ньому довга, рукави широкі-широкі, а волосся на голові довге-довге, аж на спині лежить. Та все, тату, п’яні, п’яні, та танцює з матір’ю, та ірже, як дядька Василя кінь, та підскакує…