Народ - Народ про релігію

— Грицьку, мене в пеклі чорти мучать. Дай на боже годівника.

Грицько підійшов до вікна, дивиться, а це той чоловік, який помер у його хаті.

Жінка рано встала і почала готуватися до великого свята, якого в їх хаті ще ніколи не було. Бо хіба то не велике свято — бідняк буде різати свиню.

А як Грицько розказав про нічного гостя, жінка й діти заплакали. Став Грицько думати, як перехитрити бога. Під вечір пішов він до кума, купив на віру мале поросятко й поніс до попа. Піп узяв порося, але наказав Грицеві, що коли ще раз появиться той чоловік, треба буде віддати великого кабана.

— Ото, — каже піп, — брате мій во Христі, страшне діло. Не лише той жебрак буде горіти в пеклі, але й ти, твоя жінка і діти. Я кажу, що ліпше тут голодніти, а на тому світі у раю радіти.

Грицько думав ще і так: дати годівника — будемо голодувати, не дати — вічне пекло. Одному він дивувався, як то попи їдять, п’ють, гроші забирають і не бояться пекла.

Прийшов він додому, взяв повну жменю квасолі і почав розкладати на дві купки.

— Дати, не дати, дати, не дати…

— Не дати! — закричав Грицько, коли поклав останню квасолину,

— Чуєте, діти? Не дати! Так і є. Раз будемо їсти, а на тім світі най нас і луплять.

Коли настав вечір, Грицько і старший син узяли сокири, вийшли у двір і присіли за бадиллям.

Настала північ. Чують, хтось іде. Підійшов ближче, чиркнув сірником, запалив свічку і під вікно. Дивиться Грицько — той самий чоловік, тільки борода трохи довша, а на ногах не постоли, а якісь старі черевики.

— Грицьку! Я з того світу. Мене в пеклі чорти мучать, дай кабана на боже.

— Даю, — сказав Грицько, підбіг ближче і замахнувся сокирою. Нечиста сила заверещала:

— Не бий, бо нараз умреш.

Тоді син схопив того за бороду, а борода відірвалася. Той закрутився і дав ногам знати. Гриць із сином — за ним. Наздогнали аж на перелазі. А якраз засвітив місяць, і Гриць впізнав, що це за нечиста сила. Довго не думав, відкрив кутець і штовхнув отця духовного до годівника. Піп пробував лякати Гриця богом, пеклом, а Гриць сміється, не відмикає дверей. Та тут почало світати, і піп бачить, що Гриць не жартує.

— Грицьку, — каже він ласкаво, — пусти, люди побачать!

Гриць ніби нічого і не знає та й каже:

— Що за мара, ачей годівник навчився говорити?

— Та відчини. Я твій душпастир.

На де почали сходитися сусіди, яких Грицько поклич кав годівника різати.

— Люди добрі,— каже Гриць, — беріть кілля в руки, бо я вночі зловив дику свиню, та й її треба зарізати.

— Ой, браття во Христі, не беріть кілля! Пустіть. Я ваш отець духовний.

Тоді Грицько відкрив двері, і з кутця на чотирьох виліз піп.

— Еге, сусідоньки добрі, позирайте на святого злодія. Хотів од мене годівника виманити.

Піп побіг городами, щоб його менше людей бачило.

Грицько розказав сусідам усе по порядку, потім зарізали годівника. Жінка насмажила свіжини, і в бідного Грицька була велика гостина, радість у хаті, а піп зник із села. Гриць і його діти більше в церкву не ходили, жили та працювали і за померлими душечками богу ніколи не давали.

В одній сім’ї народилася дочка. Піп охрестив її Марфою. А Марфа в тій сім’ї вже була. От мати й каже:

— Та хоч би Марфутка була, а то дві Марфи… Піди, чоловіче, до попа, попроси, хай Марфуткою назве.

Пішов чоловік до попа, а той:

— Даси сто рублів, то буде Марфутка.

Що робить, поніс чоловік сто рублів, Зрадів піп та й каже:

— Сто рублів не шутка, нехай буде Марфутка.

В одного чоловіка захворіла дитина, і жінка викликала попа, щоб біду відмолити. Прийшов піп, роздмухав кадило, вкинув кілька кришин ладанцю і дає дитині нюхати.

— Ой, як файно пахне! — простогнала дитина.

— Файно, файно, але хай тато дасть десятку, — каже піп.

— Які ж бо ви добрі, панотчику, — промовив батько і, діставши з капшука новеньку десятку, підніс її попові під самісінький ніс. — Понюхайте й ви!

Піп понюхав і так чхнув, що мало не впав.

— Що воно таке? — питає.

— Це десятка, панотче, — відповів чоловік, а гроші сховав знов у капшук, де тютюн тримав.

Прийшла бабуся в церкву та й каже до попа і дяка:

— Нате вам, святі отці, по карбованцю й моліться за утопленика Якова.

— Помолимось, сестро, помолимось! — відповідають дружно піп із дяком, ховаючи гроші до кишені.

Подибала бабуся собі додому.

Тоді дяк питає попа:

— То що, батюшко, помолимось за раба божого Якова?