Народ - Народ про релігію

Отак воно й було, що царський уряд, де йому вигідно, обманював народ і наставляв святими таких хуліганів, як Грицько Побідоносець.

— Агій, а що-с купила?

— Та бога.

— Та бо, яки-сь кривоносий,

— Е, най го чорт бере, аби на стіні висів.

Молодиця та принесла до церкви освячувать ікону, а на тій іконі тілько й намальовано — хатка та садочок, а жодного святого нема. То батюшка, побачивши таку ікону, питає:

— А чия це ікона?

Молодичка зраділа, як батюшка звернули увагу на її ікону, каже:

— Моя…

— А якого ж це святого?

— Маляр казав, що святий Онухрей.

— А де ж він?

— Маляр казав, що у хатці сидить…

— Біжи ж, серце, до маляра, скажи, хай він запросе святого Онухрея вийти з хатки на подвір’я.

В одному селі жив маляр. От він намалював богів та й поїхав на село продавати їх. Заходить до однієї старої; вона й пита:

— А чи нема у тебе, синку, Григорія Побідоносця?

Маляр одвіча:

— Як то нема, єсть, бабусю.

Та й став шукати поміж іконами. Шукав, а його нема. Так він знайшов святого Юхима і каже:

— Єсть, бабусю.

Бабуся взяла та й дивиться.

— Хіба це Григорій? Це ж не він. Григорій отой, що на коні побїждає мечем змія.

Та маляр не розгубився — треба ж продать ікону — і каже старій:

— То, бабусю, як був він багатий, то їздив на коні, а тепер він бідний, то ходить пішки.

Одного разу, за місяць перед пасхою, приїхав до діда Архипа піп, щоб замовити ангелів. Дід Архип погодився й домовився за плату — шістдесят пудів хліба, а матеріал, звісно, церковний.

Зараз же піп привіз все потрібне для роботи: дошки, фарби, лак, цвяхи, ну, і плату за роботу.

Дід Архип, побачивши це все, аж облизався.

— Оце, батюшко, нароблю таких ангеликів, що і уві сні не видати!

На другий день дід Архип почав виконувати замовлення. Тільки не по ангелах, а по бричках: робить брички й на ярмарку продає. Як зробив, так і продав, як зробив, так і продав.

От приходить піп:

— Ну, де ангели? Як ангели?

— Та нічого, батюшко, вже почав робити, дошки потесав і поклав, щоб трошки підсохли.

На цьому й розійшлись, а через тиждень знову приїхав піп і питає:

— Ну як, готові ангели?

— Та ні, батюшко, тільки поробив їх часті та. покрасив, а ще не складав — не можна, поки не підсохнуть..

Піп нагадав дідові, що вже скоро пасха і затягувати з ангелами довго не можна.

— Це христові душі,— сказав піп.

— Добре, батюшко, почну складати, що буде.

Почувши це, піп поїхав. За три дні до пасхи піп знову

був у діда Архипа. Дід Архип почухав потилицю й каже:

— Еге, батюшко, я вам. говорив, що не треба їх поки складати… Послухав вас, — склав. Доки були закриті вікна, доти й сохли вони, а тільки одкрив вікна, а вони ж — святі ангели, як знімуться — й полетіли к бісовій матері…

Посилає жінка чоловіка до міста і каже:

— Візьми з собою мішок, що купиш, то кидай в мішок, аби не загубив. Та щоб мені янголів купив!

Пішов він до міста. Що купить, всі речі в мішок кидає. Купив янголів і також у мішок укинув.

От приходить додому, а жінка й питає:

— Купив мені янголів?

— Купив!

— А де ж вони?

— Кинув у мішок!

Став витрушувати мішок, все є, а янголів нема.

— Ей, жінко, що такого? Ремінь є, сіль є, а янголів нема. То якісь нечисті чи що?

Одного разу прийшла баба до церкви з маленьким дитям. Підійшовши близько до образа, на якім було намальовано пекло, а на нім попереду стояв чортяка з довжелезним хвостом, баба піднесла до образа дитинку та й каже вельми побожно:

— Марусько, цілуй же бозю в хвостик!

Прийшла баба до церкви, поклонилася перед образом святого Михайла та й ліпить одну свічку Михайлові, а другу чортові. А її сусідка дивиться на ту роботу, дивиться та й каже:

— А ви нащо, кумо, ліпите свічку і тому, щез би?

— Та то, кумцю, добре всюди мати приятеля. Хто знає, що нас чекає, а забезпечитися треба.

Присоромили якось мірошника, що він у церкві не буває. Нічого не вдієш, треба піти хоч раз, про людське око. От заходить він у, церкву, купляє свічки, ставить їх у поставці перед святими, цілує образи всі підряд та й приступив до одного образа, де був намальований величезний чортяка, може, їхній найстарший. Перехрестився мірошник та й поцілував і чорта куди вже дістав. А поблизу стояла попадя і каже до нього: