Народ - Народ про релігію

В одного німця був попугай. І такий той попугай був учений, що «Отче наш» напам’ять знав. Ото було сидить у клітці, а німець прийде та:

— Ну, попка, «Отче наш»!

І той починає ото заводити. Славно співав попугай.

Почув про того поиугая один архієрей та й запросив німця до себе з попугаєм, ну, так сказать, на показання чи що. От німець за клітку з попугаєм і до архієрея, А їхати треба було річкою. На пристані гружчики грузили якийсь груз у той пароход, де їхав німець з попугаєм.

Один гружчик не міг чогось потягти, так на нього главний як крикне:

— Тягни-тягни, сволоч паршива!

Та так крикнув, що попугай аж підстрибнув.

От приїхали вони до того архієрея. Тут сидять такі пузаті, всякі сановники.

— Ну, давайте спробуємо гласу божого, господа сановники, — каже архієрей. — Послухаємо гласу божого,

А тоді до німця й киває — починай, мовляв.

Німець щось сказав попугаєві та:

— Ну, попка, давай!

Попугай мовчить. Німець розсердився:

— Попка, давай!

Попугай мовчить.

Тоді архієрей відіпхнув німця, став перед попугаєм і загугнявив:

— Отче наш, іже єсі на небесі…

Попугай дививсь-дививсь та як крикне:

— Тягни-тягни, сволоч паршива!

До однієї жінки ходив полюбовник, як не було чоловіка дома. От раз змовилися вони побачитися у її хаті ввечері, коли тут прийшов чоловік. Повечеряв він та й ліг спати, а жінка собі порається, коли полюбовник іде. От жінка й почала молитися, та так, щоб чуть було в сіни:

— Отче наш, Іван дома, іже єси, прийди завтра, тоді буде воля твоя.

А чоловік слухав-слухав, лежачи, та й каже:

— Тю, дурна, ти вже й «Отче наш» забула.

А полюбовник дослухався у сінях до тих речей та й чкурнув додому.

Був собі чоловік та жінка. Жінку звали Явдохою.

От вона й каже чоловікові:

— Знаєш що, чоловіче?

— А що? — одказує чоловік.

— Ти вже роби, а я не буду.

— Чому?

— А тому, — говорить жінка, — що я Явдоха-святоха, так мені гріх і сміятимуться люди.

— То й не роби, — сказав чоловік.

От і робить сам, сердешний, як віл. А вона все сидить на печі. І до того досиділась, що й сорочки на хребті немає ні в неї, ні в чоловіка. Аж покликав брат, його молотити. Чоловік і каже жінці:

— Кличе мене брат молотити до себе, та не знаю, що робити? Чи йти?

— Та йди! — відказує Явдоха-святоха. — Тільки скажи своєму братові, нехай він не дає грошей, а дасть сорочку мені, бо, бач, саме руб’я лишилось.

— Добре, — каже чоловік і пішов.

Прийшов до брата, став молотити і скільки разів хотів сказати, та посоромивсь. Ну, домолотив до вечора, а ввечері чоловік радиться з жінкою, що дати братові за те, що молотив.

— Даймо йому гуску, нехай поживляться, а то вони бідні, у них нічого немає.

— То й даймо, — погодився чоловік.

От повечеряв бідний брат, подякував. Багатий брат І каже:

— На тобі гуску за те, що молотив. Спасибі, що послухав, братику. Прийди ще й завтра.

— Добре, — каже убогий. Попрощався і пішов додому.

А жінка дожидалася під вікном, поки чоловік приїде і принесе сорочку. От іде чоловік. Побачила жінка, чоловік несе щось, — подумала, що сорочку. От Явдоха-святоха скоренько усе з себе поскидала та в піч, а сама сидить. А чоловік приніс гуску у сіни і став годувати, Явдоха ждала-ждала та й гукає:

— Та неси вже, чоловіче, чого так довго там!

— Та це гуска, — одвічає той.

— Нічого, що вузька, я надіну, — каже жінка.

— Та це гуска, — каже чоловік.

— Нічого, що вузька, я надіну, бо я все те попалила, — тягне своє Явдоха-святоха.

Ото дуже чоловік розсердився та й кинув гуску в хату,

— Тю, дурний! — каже жінка. — Ти б так і говорив, що гуска, а то дурить.

На другий день іде чоловік знову до брата, а жінка приказує:

— Гляди ж, чоловіче, розкажи братові усе, може дасть.

— Добре, — відказав чоловік і пішов.

От розказав чоловік братові усе, а брат і каже.

— Як же ти кажеш, як приходиш додому, братику?

— А так кажу: «Жінко, відчини».

— Ну, добре, — сказав багатий брат. — йди ж молотить, братику.

Пішов Явдошин чоловік на тік, а його брат убрався, взяв сорочку і пішов до Явдохи-святохи. Прийшов та й каже:

— Жінко, відчини.

А вона думала, що чоловік, пішла відчинила.

Дивиться, аж ні. Вона в хату та на піч,

— Не тікай, жінко, — каже чоловіків брат. — Мене сам бог прислав. Як тебе звуть?

— Явдоха-святоха.

А чоловік і каже:

— Бач як! А я Іван Хреститель — гріхам отпуститель.