Народ - Народ про релігію

Бог предвічний пред віка вродився,
Впав на лід, а лід проломився,
Сукенку си замочив, табакерку загубив,
Побився.

Пішов він в село зігріться,
Йа там з него сміяли діти ся.
— Не смійтеся, діточки, будем їсти пиріжки,
Іно дайте.

Там в п’їцу горіли трісочки,
Йа в горці варилися пиріжки.
Він то їден вихапав і діточкам подавав
Попікся.

Іще їдному не стало, він поліз на під по сало,
І сала не дістав, ще до того з поду впав,
Побився.
Прийшли його дві тітки судити,
Щоби з ним та й і з ним зробити,
Взяти його на санки,
Вивезти в сосенки,
Най змерзне.

Ой, кілько є співаночок, все за миленького,
Чому нема хоч одної за бога святого?

Коломийка, коломийка, коломийка наша,
Будемо ї споминати вмісто «отченаша».

Ой, ти гуцул і я гуцул, оба-смо гуцули,
Оба вже ми парубочим, а в церкві не були.

Співаночки, ладканочки — тото добре знаю,
А «отче наш» та «вірую» — тото не згадаю.

«Отче наш» би м говорила, «вірую» не вмію,
Скоро любко замругає, а я зрозумію.

Віддалася дівчинонька аж до Подусова,
Та й забула «отче наш» до єдного слова.

Ой, забула «отче наш», забула молитви,
А співанок не забуде, поки буде жити.

Як у церкві задзвонили, я ся не рушила,
Як музика забубніла, я й обід лишила.

— Іди, дочко, до церковці, бо всі дзвони дзвонять,
— Не піду я, моя мамцю, бо мні ноги болять.

— Іди, донько, до коршмоньки, там музика грає!
— Дай ми, мамцю, чоботята, я пошкутильгаю,

«Отче наш», «іже єси», «вірую» — не вмію,
Відпусти мі, боже, гріха за мою Марію,

Ой, піду я до церкви, стану напереді,
Подивлюся раз на образ, два рази на Феді.

Ой, піду я до церковці та стану в приділку,
Подивлюся раз на бога, а тричі — на дівку.

Ой, піду я та до церкви і стану в затінку,
Подивлюся раз на попа, десять раз на дівку.

Не того йду до церковці, богу ся молити,
Лиш того йду до церковці, на любку дивити.

Ой, піду я до церковці, стану під образи,
Подивлюся раз на образ, на любку три рази.

Дівка мі ся сподобала у церкві стоячи,
Божі-м слова не вислухав, на ню ся дивлячи.

Ой, я пішов до церковці, зачав ся молити,
Подивився на дівчину, забувся хрестити —

Ей, забуду я молитву, забуду, забуду,
А дівчину не забуду, поки жити буду.

Ой, піду я до церковці, стану ся молити,
Подивлюся на любочка — мушу согрішити.

А я піду до церковці та стану під мурик,
Не годна-м ся помолити, бо дивиться Юрик.

Ой мамусю солоденька, гадала-м за Митру,
Та забула, гадаючи, молити молитву.

Закувала зозулина, летячи, летячи,
Ми ся з любком полюбили, у церкві стоячи.

Ой, прийшов я до костьола, став я сі в куточку,
Святий Петро грав на бас, Павло — на дудочку,

Ой, прийшов я до костьола, там органи грали,
Як-єм тріснув личаками, аж святі гуляли,

А я прийшов до костьола, став-єм сі в куточку,
Як зачали святі бити, подерли сорочку,

А я прийшов до костьола та й став-єм сі з краю,
Мене святий Петро буком: — Чо-с прийшов, гільтяю?

А я прийшов до костьола та на саму суму,
Ще ся сума не скінчила, я додому суну,

Ой, прийшов я та до раю та там зазираю,
Відти святі намахують: — Іди там, де грають,

А прийшов я та до раю, лишень подивити,
Відти святі відтрутили, ще й хотіли бити.

Ой, не боюся я бога, ані Суса Христа,
Хоть би йому помагала Марія Пречиста.