Народ - Народ про релігію

Ішов якось я лужком-бережком
І ненароком натрапив на церкву з рожком.
Підходжу я ближче й дивлюся, що церква млинцем
Покрита, ковбасою підперезана, вареником замкнена,
Вкусив я млинця — вона розкривається,
Вкусив ковбасу — вона розперізується,
Вкусив я вареника — вона одмикається.
Ввіходжу я в церкву, а там люди, як верблюди,
А піп, як гречаний сніп,
Перевеслом підперезався, за кадило взявся.
Я ж вірю, вірую,
По церкві бігаю,
Дверей не знайду
І більш сюди не зайду.

Як за річкою за бистрою
Монастир з келіями стояв,
У тім монастирі молодий монах
спасався,
По три рази у день напивався,
Як на утреню задзвонять,
Молодий монах поспіша в кабак,
Свою ризу там пропивахом
Ще й клобук закладавахом,
Тоді під брамою валяхомся,
Як у тройці було під горою
Торгував монах хідким товаром — смолою,
Ото прийшла бабуся смоли купити,
А він давай її лупити-лупити.
Як наші до монастиря приїхали,—
Хто б нашим підніс, а наші випили.
Ах ти горілочко, ти наша горілочко,
Ти великомученице,
Коли ми зберемося,
То й добре нап’ємося,
Раптово поб’ємося,
А потім за чаркою помиримося.
Десь у нас пані-мати була стара,
Вона нам благовісної кваші дала,
А та кваша — по устам, по устам,
Завтра буде по п’ятам, по п’ятам.
Возстрахнулись штани на мені,
Возрадувалися свині в хліві.
Свині мої ви, свині годопані,
Піднімайте-но хвости
Та будемо серед кваші брести…

Іду я да іду,
Аж стоїть церква на льоду —
Млинцем зачиняна,
Ковбасою защібана,
Салом замикана,
Маслом запечатана.
Вкусив я масла — одпечаталось,
Вкусив я сала — одмикнулось,
Вкусив я ковбаси — одщібнулось,
Вкусив я млинця — одчинилось.
Ввійшов я в церкву,—
Аж там піп,
Як грецький сніп,
А дячок,
Як будячок,
А диякон,
Як диявол,
А паламар І свічки поламав.
Радуйся, сороко,
Радуйся, вороно,
І ти, горобче,
Великий чудотворче!

Отче наш,
Батько наш
Кури крав
Та в мішок клав,
Кури сокочуть
Та в мішок не хочуть.

Святий боже,
Святий кріпкий,
Лучче дома,
Ніж у тітки.
Святий боже,
Ще й безсмертний,
Лучче жити,
Ніж умерти.

Наш піп і піддячий
Люблять борщ гарячий,
А як голодний,
То з’їсть і холодний.
Господи, помилуй,
Господи, помилуй
Кобилицю сиву.
Наш старий Гаврило
Має в руках кадило,
Руками вимахує,
Ногами підскакує,
А ми його величаєм,
Йому духу позичаєм:
Господи, помилуй,
Господи, помилуй,
А мене не силуй.

Вірую!
Їхали купці фірою,
Мали кобилу сірую,
Візок туркоче,
Кобила їстоньки хоче,
Ногами тупоче,
Язиком лопоче.
Говори, Грицю,
«Богородицю»,
А я буду «Вірую»
За кобилу сірую.
«Вірую», «вірую»,
По церкві бігаю,
Як би двері найти
Та із церкви втекти.

Боже мій, боже мій,
Чому ти не кожаний,
Один дерев’яний,
Та й той поганий…