Народ - Народ про релігію

— Стій, Іване! Бери батіг.

Іван бере, доходять вони до церкви, одкриває піп церкву. Зайшли. Матушка й каже:

— Бий усіх святих по одному разу, а Миколая-угодника разів два Це він направив їх.

Іван шмагає всіх святих по разу, а Миколаеві-угоднику три рази одписав.

Пішли додому.

На другу ніч Іван взяв ключ од церкви, обережно одкрив її, усіх святих познімав і поховав на горище. Піп на ранок прокидається (якраз був празник), заходить у церкву — ні одного святого немає. Піп злякався: «Що таке? Святі втекли з церкви».

Прибігає додому І кричить:

— Іване, ти не бачив?

— Що? — каже Іван.

— Та святі пішли з церкви.

— Бачив, — каже Іван. — Вони зайшли в двір, хотіли вас бачить, але ви спите, то й не стали будить, обидились та й пішли.

Піп зразу вискакує на вулицю, аж Іде жінка по воду.

— Слухай, ти не бачила?

— Бачила! Ось вони за гірку пішли, — говорить жінка.

А за гору йшли селяни ділить землю, так що жінка не знала, про кого піп питає. Піп ускакує в двір і кричить:

— Іване, сідай верхи, скоріш доганяй святих, що хочуть дам, аби вернулись!

Іван сідає на коня і їде на бугор. Заїхав Іван за бугор, бачить, там зібрались селяни, щоб ділити землю. Посидів Іван з ними, покурив і назад їде.

— Ну що? — питає піп.

— Та вони, батюшка, обираються. Сказали такі «Не будем вертатися, поки піп наш не заплатить за кожного по три карбованці, а за Миколая-угодника шість карбованців, та ще й четверть горілки і макітру вареників із сметаною». Сказали, що прийдуть, тільки вночі, щоб ніхто не бачив, а то буде совісно.

Піп і каже:

— Гаразд! Поганяй скоріш і скажи, що все буде зроблено, тільки хай вертаються.

Іван поїхав за бугор, поговорив з селянами, вернувся й каже:

— Сказали, вернемося, тільки вночі. Хай готує горілку і закуску серед двора.

Піп усе наготував. Приготував і гроші, дожидається. Матушка поставила макітру вареників.

Ждуть… Уже північ, а святих нема й нема.

Піп і говорить:

— Іване, я піду засну, а ти мене тоді збудиш, як прийдуть.

І піп захропів. Іван із сторожем повечеряли варениками з сметаною, забрали святих з горища, пообмивали і порозвішували їх знову в церкві, а' самі лягли відпочити.

Піп прокинувся, схопився: «Що таке, що Іван мене не будить?»

Дивиться, що Іван спить, а вареники з’їдені, і будить Івана:

— Іване, Іване, вставай!

Іван прокидається. Піп і питає:

— Де ж святі?

— Еге, вони вже були тут, попили, поїли і мене почастували та й пішли в церкву.

Піп:

— А чого ж ти мене не збудив?

— Я хотів будити, а Миколай-угодник і каже: «Не буди батюшку, тільки кріпко заснув, буде обижатись».

Одного разу церковний староста пропив усі церковні гроші. Щоб цим не накликати на себе гніву божого, він пішов у церкву, став перед іконою святої Варвари і почав відмолювати гріхи. А піп саме був у церкві та почув, що староста молиться, взяв і став за іконою Миколая-чудотворця. Староста б’є поклони та все просить Варвару:

— Прости мені, Варваро, більше такого не повториться!

А піп із-за Миколая як подме басом:

— Не прощу, не прощу-у-у!

Повернувся тоді староста до Миколая та з серцем і каже:

— Тебе не прохають, боженьку, так ти вже, будь ласка, мовчи і не гуди тут.

Йшов циган вулицею, побачив у одного господаря рясні, достиглі, великі грушки.

Увечері, коли йшлося на бурю, він виліз на дерево й промовляє:

— Блискай, боже, блискай, дам ти одну грушку. — Й за кожною блискавкою добре приглядається за грушками, а потім їх зриває.

Як нарвав повну пазуху грушок, зліз та й каже:

— Нащо тобі, боже, від бідного цигана грушку, коли ти всього маєш вдосталь!

Пан превелебний дуже любив горілку, за що йому дорікали парафіяни г благочинний, бо міри не знав. От він прийшов до церкви, став на коліна перед образом діви Марії й питає, скільки йому пити. А дяк заховався за іконостас і тонким голосом говорить:

— Півдеци, отче.

Піп подумав, що то говорить Христос на руках діви Марії, то й відказує:

— Я не тебе питаю. Ти ще мале й дурне, хай мама скажуть!

Циган у пана коня й батіг потяг. А потім прийшов до попа і каже:

— Я оце, батюшко, такий гріх вчинив — як би його спокутувати?

Батюшка, видать, не з дурних був, радить:

Вихід один: продавай мерщій коня та батіг на базарі й гроші, що за батіг, собі залиши, а ті, що за коня, во ім’я господа бога в скарбницю храму божого віддай.