Народ - Народ про релігію

Святий Григорій Побідоносець… Його православні всі добре знають, бо він у церкві в найбільшій пошані.

От як був він ще не святим, а солдатом, то такий був, хоч як його не бережи, утече в город випить, украсти де там що, погулять. Самий найгірший бешкетник у житті був. От він познайомився з людьми, які боролися проти царя, а їм треба було шаблюку. Він їм і продав, аби випить. Ті замість тої зробили йому дерев’яну, розкрасили так само, щоб була схожа на воєнну. От він приходить у свою роту, а там командир перевіряв і узнав, що в нього шабля дерев’яна, і доніс вищому начальству.

Того дня був полковий празник, полковий смотр. Усім треба було іти, І Побідоносець пішов. Там були єпископ, архієрей, благочинний.

Начальство добре знало, що в нього шабля дерев’яна, а так для сміху, покликали зовсім безневинного солдата і наказали Грицькові Побідоносцю, щоб одрубав йому голову.

Ну, вже коли Григорій одержав наказ, просить, щоб дозволили йому хоч богу помолиться, щоб простив йому гріх — безневинного ж чоловіка загубе:

Позвольте, помилуйте, ну за що ж я йому голову буду зносить, безневинний же чоловік?

— Рубай і всьо!

— То позвольте мені хоч у бога покаянія попросить,

— Молись!

От він став хреститься, б’є поклони і каже:

— Господи, услиш мою молитву, преврати мою залізну шашку в дерев’яну, не можу ж я напрасно загубить безневинну душу.

А тут командир як скомандує:

— Ну, хвате вже молиться, рубай!

Грицько як замахнеться шаблюкою, як сіконе того безневинного солдата по шиї, так та шабля на тріски розлетілася, одні кусочки посипалися. Солдат-бідняга налякався, остовпів — він же думав, що той справді буде його рубати.

А благочинний, архієрей та єпископ так очі і звели до бога — виходить, почув бог молитву Грицька. Побачили, що він так за релігію бореться (усі бачили, що сотворив велике чудо господь), і рішили його не карать, — а виставить основним агітатором за православну церкву. Бачите, хоч все начальство й знало, що він зробив дерев’яну шаблю, а прикрили це заради того, щоб піддержати релігію, і поставили його головним святим. А того солдата, очевидця «чуда», використали теж для укріплення релігії — постригли в монастир.