НА НЕБЕСНІЙ ГОРІ
(Пародія на колядку)
На небесній горі, пресвятім соборі,
Алілуя!
Святі ся собрали, всі празникували
Со духами невидими, со ангели херувими,
Господи, помилуй!
Всього світа батько — в трапезі порадько,
Алілуя!
Засіли високі старці со пророки,
Поза столом — священики, перед столом — мученики,
Господи, помилуй!
Петро з апостоли сидять поза столи,
Алілуя!
Перед столом — владики, в кутках — пустельники,
На припічку — молодиці, коло них сидять дівиці,
Господи, помилуй!
Миколай наш чесний взявся до почесті,
Алілуя!
Перепив до Йвана, нахиливши жбана,
Крикнув вельми на Параску, щоб подала
з медом пляшку,
Господи, помилуй!
Ілько із Савкою п’ють мед коновкою,
Алілуя!
Роман викликає, красно воспіває:
— Наливайте, всім давайте, на всі столи не жалуйте!
Господи, помилуй!
На печі Кулина, як мала дитина,
Алілуя!
Мило поглядає, словеси віщає!
— Пийте, гості, випивайте, та і мене не минайте!
Господи, помилуй!
Давидові дочки грають на скрипочки,
Алілуя!
Михаїл на трубу заграв на всю губу:
— Святий боже, святий кріпкий, ну, в цимбали
і всі скрипки!
Господи, помилуй!
Кузьма із Трохимом пішли танцювати,
Алілуя!
Андрій, вигукнувши, руками сплеснувши,
Став много розмишляти, котру собі в танець взяти,
Господи, помилуй!
Всі набакир шапку, взяли в танець Гапку,
Алілуя!
Скочно всі до Гапки витинали гопки,
Усі там ся дивували, що так пили і гуляли,
Господи, помилуй!
Дяки Із попами там ся посварили,
Алілуя!
За кварту горілки тільки ся не. били,
А школярик, глек вхопивши, та до шинку
по горілку,
Господи, помилуй!
Наш брат, сіромаха, ні о що не дбає,
Алілуя!
Підпивши, гукає, пісеньку співає:
— Шелесть, шелесть по дубині, з ким я буду
спати нині?
Господи, помилуй!
Ой, на горі-горі
Церкви і собори.
Там святі збирались
Та й бенкетували.
Господи, помилуй!
А Микола чесний,
Усім святим звісний,
Кивнув-моргнув на Параску,
Щоб дала горілки пляшку,
Господи, помилуй!
А Гаврило в трубу
Реве на всю губу,
Настасія з муки
Простягає руки.
Господи, помилуй!
Пресвятая Зося
Принесла порося,
Лико бога вздріла,
Порося поїли.
Господи, помилуй!
СВЯТИЙ ГРИГОРІЙ ПОБІДОНОСЕЦЬ
Святий Григорій Побідоносець… Його православні всі добре знають, бо він у церкві в найбільшій пошані.
От як був він ще не святим, а солдатом, то такий був, хоч як його не бережи, утече в город випить, украсти де там що, погулять. Самий найгірший бешкетник у житті був. От він познайомився з людьми, які боролися проти царя, а їм треба було шаблюку. Він їм і продав, аби випить. Ті замість тої зробили йому дерев’яну, розкрасили так само, щоб була схожа на воєнну. От він приходить у свою роту, а там командир перевіряв і узнав, що в нього шабля дерев’яна, і доніс вищому начальству.
Того дня був полковий празник, полковий смотр. Усім треба було іти, І Побідоносець пішов. Там були єпископ, архієрей, благочинний.
Начальство добре знало, що в нього шабля дерев’яна, а так для сміху, покликали зовсім безневинного солдата і наказали Грицькові Побідоносцю, щоб одрубав йому голову.
Ну, вже коли Григорій одержав наказ, просить, щоб дозволили йому хоч богу помолиться, щоб простив йому гріх — безневинного ж чоловіка загубе:
Позвольте, помилуйте, ну за що ж я йому голову буду зносить, безневинний же чоловік?
— Рубай і всьо!
— То позвольте мені хоч у бога покаянія попросить,
— Молись!
От він став хреститься, б’є поклони і каже:
— Господи, услиш мою молитву, преврати мою залізну шашку в дерев’яну, не можу ж я напрасно загубить безневинну душу.
А тут командир як скомандує:
— Ну, хвате вже молиться, рубай!
Грицько як замахнеться шаблюкою, як сіконе того безневинного солдата по шиї, так та шабля на тріски розлетілася, одні кусочки посипалися. Солдат-бідняга налякався, остовпів — він же думав, що той справді буде його рубати.
А благочинний, архієрей та єпископ так очі і звели до бога — виходить, почув бог молитву Грицька. Побачили, що він так за релігію бореться (усі бачили, що сотворив велике чудо господь), і рішили його не карать, — а виставить основним агітатором за православну церкву. Бачите, хоч все начальство й знало, що він зробив дерев’яну шаблю, а прикрили це заради того, щоб піддержати релігію, і поставили його головним святим. А того солдата, очевидця «чуда», використали теж для укріплення релігії — постригли в монастир.
Читать дальше