Народ - Народ про релігію

— Мабуть, у печінках наших, батюшко.

До селянина приходить піп, у парафії якого грім спалив церкву та й вимагає грошей на будівництво нового «божого храму».

— Хто ж запалив церкву? — питається дядько.

— Пан бог сам у своїй нерозслідженій премудрості допустив, що грім запалив церкву,

— Так? — відповів дядько. — Господареві, котрий сам запалив свою хату, я нічого не даю.

Якось піп зайшов до селянина. Той якраз сидів за столом біля миски і смачно сьорбав.

Піп привітався:

— Бог вам у поміч.

А той йому:

— Е, немає дурних. Коли в роботі не підсобляє, то й біля столу він мені не потрібний.

Бабуся розповідала онуці про Ісуса Христа.

— І ось, дитинко, в’їхав він до Єрусалима на ослі.

— А чому на ослі? — запитала внучка.

— А святі тільки на ослах і виїжджають, — відповіла бабуся,

Піп на уроці закону божого показував дітям малюнок осла, на якому Христос в’їхав до Єрусалима, Петрик тим часом дивився у вікно.

— Петре! — гукнув піп. — Дивись на мене, а то не будеш знати, який осел.

Їхали раз два куми з города. Були на базарі, купили сього-того, а то ще один купив собі богородицю (ікону, значить), а другий святого Миколая, Ну, їдуть. А на дорозі шинок, люди спиняються.

— А що, куме, заїдемо?

— Заїдемо. Тільки ж коні як?

— Та чого ж там коні? А боги ж нащо?

— Та й справді!

От вони під’їхали, повставали, один поставив у себе на возі богородицю, другий — Миколая.

Стережіть же тут!

А самі в шинок. Сиділи там, випивали, потім виходять — коней немає. Покрадено. Вдарилися куми об поли, а тоді один до свого Миколая:

— Ну нехай уже та з дитиною не вгледіла, а ти ж, старий собако, куди дивився?!

Був такий хлопець, що як мати піде в поле, то він візьме й сметану в гладущиках позбирає та з’їсть. От, мати приходить з поля та й питається його:

— А ти нащо з’їв сметану?

— А вам хто казав?

— А от свята Варвара!

І б'є.

От на другий день мати знов пішла в поле. Хлопець узяв свічку і святій Варварі випік очі, а сметану з’їв та й думає собі, що вже тепер вона не буде видіти і не скаже.

Приходить додому їдати, подивилася по гладущиках — нема сметани, і каже:

— А ти нащо з’їв?

— А хто вам сказав?

— А свята Варвара!

— Або вона виділа, чи що, коли вона не має очей?

Подивилася мати на образ, а там тільки дірки, де були очі. Ну, давай його бити. Добре вибила і вже на святих не скидала.

В одного попа був наймит Іван. Попи, як звичайно, наймитів годували погано. Хліб давали завжди черствий.

Якось увечері один багатий привіз дитину хрестити. Тут Іван піддивився, де служанка хліб положила, що привіз цей багатий. Іван цю хлібину забрав, у свою конурку заніс та й думає: «Що я за дурний — тільки один хліб їм? Стій! Подамся за сметаною в підвал».

Прислуга замріялась у хаті, Іван за хлібину і спускається у підвал. Сів біля сметани і їсть. Наївся й пішов. Але в темряві накапав на землю сметаною. На ранок матушка одкриває підвал і бачить, що хтось сметану поїв. Матушка й починає попу жалітись:

— У нас Іван шкодить.

Піп зазиває Івана і каже:

— Іване, що ж ти починаєш шкодити?

Іван і каже:

— Я ніколи, батюшка, не шкодив, а тепер чого б я став шкодити.

Піп і каже:

— Ну що ж там — святі були?

— А хто зна, — каже Іван, — може й святі.

На другий день Іван теж так зробив. Тільки взяв перед тим церковний ключ і макітру сметани та й пішов до церкви. Приходить до церкви, відкриває і починає губи святим у церкві сметаною мазати. Понамазував усім по одному разу, а Миколаєві-угоднику, так як він старший за всіх, вимазав і бороду. Закрив церкву й пішов.

На ранок матушка спустилась у підвал, а там макітри зовсім немає. Вона пішла до попа:

— Іван знов краде, заніс навіть макітру.

Закликає піп Івана:

— Іване, це ти наробив?

Іван і каже:

— Ні.

Піп знову:

— Чого ні, що ж там, хіба святі були?

Іван і каже:

— Авжеж святі.

А попові треба було якраз до утрені йти. Сторож, як звичайно, задзвонив. Піп заходить у церкву, глядь — всі святі в сметані.

Закриває піп церкву і каже сторожеві:

— Не дзвони, тут не в тім діло.

Прибігає додому і каже матушці:

— Погані справи: святі сметану поїли.

І от піп з матушкою й Іваном ідуть до церкви. Матушка говорить: