Народ - Народ про релігію

Бог швидко змикитив, чим може закінчитися для нього подібна халепа, і тут же вказав своїми перстами на три основні закрутки всевишнього процесуального кодексу:

— Нежонатий піп був у раю на землі. Для холостяцької рівноваги його відправили в пекло похльобати гарячої смоли — терпеливо консультував всевишній своїх непроханих пацієнтів.

— Жонатий піп хльобнув уже смоли по саме горло. Тому його послали в рай для перепочинку.

— Ну, а чому ж тоді двічі одруженого попа послали не в рай, а в пекло? — висловили своє здивування екскурсанти.

— А йому, бідоласі, після двох попадей і пекло раєм покажеться, — чинно сказав бог Саваоф своїм недовірливим слухачам.

Дуже довго жила собі праведна бабуня. Вона сполняла всі закони: ціле життя своє сповідалася кожного посту, ходила на відпусти, в понеділок постила, в п’ятницю шмаття не золила, в суботу не співала, в неділю не вмивалася, і так добре вона знала всі закони, що не було, здається, такого, котрий би вона не сполнила. Як прийшов час вмирати, то вона була зовсім спокійна, бо душа її покаялась во всіх гріхах, була чиста й готова до цього страшного часу.

От вона вмерла, й поховали її. Як прийшла вона на той світ, то повернула на ту дорогу, по котрій треба йти до раю. Яких тільки святих вона не зустріла, всі їй кажуть:

— Бабуню, ти праведна, йди до раю простісінько по цій дорозі. Там для тебе вже давно є місце.

А чортяка тим часом все хвостом викручує та усмїхається, здалеку поглядаючи на бабуню. От вона приходить до райської брами й просить святих Петра й Павла впустити її в рай. Святі Петро й Павло кажуть:

— Ми б радісінькі пустити тебе, бабуню, до раю, але ти одного гріха не спокутувала.

Вона аж змінилась на твару й стала питати:

— Якого?

Тоді вони взяли з шафи здоровенну книгу й прочитали таке:

«Як бабуня була молода, законів добре ще не знала, то в масляну кужель пряла».

Тоді баба й сама згадала, що був такий гріх, і почала дуже печалитися, що не може ввійти в рай: ще коби гріх був та гріх, а то й гріх невеличкий. А святі Петро і Павло пожаліли бабуню та й кажуть:

— Не жалкуйся, бабуню, що не можна тобі увійти в рай. Сідай біля райської брами на камінчику і чекай: як буде йти який піп до раю, попроси його гарненько, він тебе розрішить од гріха, і ми пустимо тебе в рай.

Бабуня послухала, сіла на камінчику; але там вона, бідна, сидить і досі й не може дочекатись, щоб піп ішов до раю.

Після обідні голова церковної ради вийшов на амвон і сказав промову до селян:

— Православні! Всі ви утруждаєте батюшку, всі ви просите, щоб вони за вас помолилися. І батюшка моляться, і добре моляться, іноді аж піт капає, особливо це видно було літом. А хата в них пооблуплювалася, а підлога повибивалася, а в сінцях сморід стоїть… Чи ж можемо ми допустити, щоб наш святитель і заступник перед богом жили в такому свинюшникові? Зберіться ви годин на три, обмажте, полагодьте, а воно на тім світі 8 зарахується. Амінь!

А з гурту хтось:

— А чи воно не тісно буде в раю? Коли за те, щоб полагодити в попа підлогу, — в рай, за те, щоб підстригти святу бороду, — в рай, за те, щоб полатати попові штани, — теж у рай?..

У церкві піп умовляв віруючих терпіти всі земні муки. За це, мовляв, після смерті вони попадуть до раю. А Іван не стерпів та й каже:

— А наш пан теж попаде в рай?

— Так, усі пани теж будуть в раю.

— То я краще подамся в пекло.

Цю казку — аби не збрехати і правду не сказати — мені сорока принесла на хвості. А та сорока чула від іншої сороки, що жила в гуцульському селі і знала одного мудрого чоловіка. До нього всі йшли за порадою і допомогою, хоч собі він не міг нічим зарадити, аби видряпатися з бідності.

Люди тоді казали: нема на світі лісу без вовка, а села без жандарма. Той жандарм покликав мудрого чоловіка і сказав йому:

— Панотець мені скаржився, що ти великий грішний: не постиш, коли свята церква каже, не йдеш до служби божої, як святі дзвони дзвонять, а сидиш дома і теленькаєш язиком, як дзвоном, говориш грішні речі. Панотець просип заперти тебе, аби-сь нарозумився. Я блоха маленька, але вкусити можу боляче. А тебе ще не кусав. За це панотець розсердився на мене. Щонеділі в казанні згадує грішника Андрія, просить, аби того Андрія чорти взяли до пекла. Парафіяни говорять, що то він про мене. Я, мудрий чоловіче, не маю ніякого інтересу в пеклі, бо не люблю спеки та й надто лінивий, щоб дрова носити. А піп зі злості мене може спровадити туди. Щось придумай і помири нас, бо пропаду нізащо.