Народ - Народ про релігію

Учень випалив:

— Собаки перші кидаються.

Піп скипів:

— Не собаки, а церква, дурню!

Одного разу піп зайшов до дяка. Сіли за стіл. Після чарчини розговорились. Непомітно розмова зайшла про божий рай, про Адама і Єву.

— Цікаво, — говорить дяк, — як їх бог від себе проганяв, коли вони зірвали яблуко спокуси.

— Дуже просто, — відповідає піп. — Покликав їх бог до себе та як крикне: «Забирайтесь звідси к чортовій матері. Більше щоб і не смерділи тут, грішники!»

Дяк аж очі витріщив:

— Та невже бог може так сказати?!

— А ти думаєш, що бог маслом маже, — відповідає піп. — Йому як припече, то він ще й не таке скаже.

Помер солдат. Він був праведний і попав у рай, От привели його сюди, а він і питає:

— А де тут можна купити тютюну, я хочу курить.

Йому кажуть:

— Тут тютюну немає.

— А горілка є?

— Немає.

— А дівки є?

— Немає.

Солдат як крикне:

— Що це за рай, що нічого немає!

Так його зразу в пекло, а там, бачить, попи гуляють. Він і каже:

— Оце то рай!

І давай і собі з попами гуляти.

Правда то чи не правда, не беруся доказувати: якщо «святе письмо» криводушить, то і я з ним брешу.

Святі ж отці переконують нас, що то чистісінька правда. А чому б і не повірити їм хоч один-єдиний раз? Може й справді серед попівських туманів-розтуманів і вкралася десь краплина правди.

Краще послухайте самі, люди добрі, про те, що розповідають святі отці про «страшний суд», та як сортують там їхнього брата після смерті. А відбувається те лицедійство таким кандибобером. Попереду стоїть великий дерев’яний ящик, перевернутий догори дном. То стіл самого бога, який по сумісництву виконує роль верховного судді, А ото довгі ряди лахматих людей у овечій кошарі, то все воскресла братія попів і протопопів та всяких там пресвітерів сектантських.

А як вони забрьохалися і змарніли, сіромахи! Восьму добу вони стоять в черзі не ївши і не пивши. Животи їх постухали і прилипли до самої спини. Чекаючи невблаганного «страшного суду», всі вони тремтять, як телячий хвіст на морозі.

А всевишньому судії і байдуже: він добре нахлистався п’ятдесятиградусної пшеничної з білою головкою, натьопався полтавських галушок і хоч би хни!

А ось розпочалася і сама страшна процедура всевишнього судочинства: святий Михась узяв до своїх праведних рук чортове калатало і тричі врізав ним по куску залізної рейки, що висіла на сухому сучку.

Вся довга шеренга святенників затіпалася, як у пропасниці, ніби оті сектанти-трясуни у своїй несамовитій трясці. Потім впали ниць, задригали ногами, зачекали по-козлячому, піднялися на ноги і всім як заціпило.

Всевишній грізно подивився на овечий загін, переповнений святими грішниками, сплюнув на лиху попівську личину і байдуже поспитав першого:

— Признавайся, грішнику неподобний, чи був за життя на землі жонатий?

— Ні, не був, — відповів молоденький попик.

— В пекло його, сукиного сина! — грізно ізрік свій присуд всевишній, скоса позираючи на біблію для більшого страху і важності.

Враз чорти підхопили того попика за шкірки і так пошпурили його в казан із киплячою смолою, що звідти тільки бризки полетіли.

— А ти був жонатим, сіромаха? — запитав ще страшніше всевишній другого попа.

— Бу-бу-був жонатий, господи, і согрішив перед тобою, — пробубонів тремтячим голосом грішник.

— В рай його бідолаху, — сказав побожним голосом всевишній суддя і витер сльозу на своїх старечих очах капшуком із-під тютюну.

Янголи взяли попа на свої вутленькі крильця і підтюпцем попленталися прямісінько в рай.

Третій піп, що стояв на черзі, підступив ближче до всевишнього, витер ніс рукавом своєї священної ряси і почув те ж саме грізне запитання:

— Чи був жонатий, раб божий?

Цей попик швидко скебетив усю премудрість законів божих, і щоб навірняка потрапити в рай, а не в геєну пекельну, він відповів, як солдат по команді:

— Так точно, ваше високородіє! Був жонатий, та ще й не раз, а двічі, з твого, боже, благословіння!

— В пек-ло його, суки-но-го сина! — гнівно просичав бог.

А чортам тільки цього й треба, Вони миттю підняли попа на трійчаті вила і так махнули ним у геєну пекельну, що він аж забулькав, неборака.

І треба ж було потрапити на це видовисько якимсь екскурсантам. Не збагнувши як слід премудростей небесної юриспруденції, екскурсанти тут же поставили під сумнів, всякий здоровий глузд небесного судочинства і спересердя висловили своє недовір’я всевишньому судії богові Саваофу.