Народ - Народ про релігію

Пропонована читачеві книга містить кращі зразки антирелігійної та антиклерикальної усної творчості українського народу дореволюційного і радянського часу, тематично згруповані у чотирьох розділах.

У розділі «Святий боже» не поможе» подані твори, в яких висловлюється критично-зневажливе ставлення трудящих до бога, святих, релігійних обрядів і свят, молитов, церкви і релігії взагалі; у розділі «У попа очі завидющі, а руки загребущі» їдко висміюється пожадливість, зажерливість, лицемірство й аморальність служителів культу; розділ «А то пани із попами роблять всюди лихо» присвячений викриттю гнобительської ролі релігії, церкви і духовенства, їх прислужництва експлуататорам, тут вміщено також антирелігійний фольклор соціального протесту; у розділі «До щастя дорога — без попа і бога» представлені твори, що свідчать про перемогу атеїстичного світогляду в умовах радянської дійсності, показують будівництво нового життя без бога, релігії та церкви.

Це було колись, як іще люди не велись, як сніг горів та соломою тушили, як небо було луб’яне та ходили гроші шкуратяні. А мій бог накопав глини, гарненько її замісив, купив на базарі форми і чоловіка зробив. Зробив ноги, зробив руки, а далі вже набрався муки.

Прилетіла до нього муха і каже:

— Проколи йому ніс і вуха.

Проколов він ніс і вуха, а сам подивився, похитав головою та й каже:

— Гай-гай! Це вже тепер не чоловік буде, а сопілка. Хоч бери та грай.

Надоїло богові самому жити. І почав він з глини чоловіка ліпити.

Виліпив ноги і каже:

— Ноги для того чоловіку, аби ставав переді мною на коліна. Виліпив тулуб:

— А се вмістилище для всяких болячок, для всяких забаганок. Забуде чоловік за мене — а його колькне у бік, най згадає ім’я боже. Забуде чоловік за мене — а його голод почне мучити, най просить: «Хліб насущний дай нам днесь».

Виліпив руки й каже:

— А се для молитви.

Зробив вуха — голос божий слухати. Зробив очі — образ божий видіти. Зробив рот — славу богу співати. Зліпив і припер до плота, аби висох. А сам ліг спочити.

Проходив тут чорт.

— А се що таке? — тицьнув пальцем у черево припертого до плота чоловіка із глини. З того часу у кожної людини видно слід чортового пальця — там, де пуп.

І почув чорт у відповідь:

— Се вмістилище всяких болячок і забаганок. Чи заболить мені, чи зголоднію — все мушу згадати ім’я^боже.

Подивився чорт, звідки йде голос, — у рот, а там пустота.

— Е! — каже він. — Так бог тобі недодав. Тому ти лише одно знаєш — його слова повторяти. Та не біда — зараз ми все поставимо на місце.

І чорт узявся за роботу. Зняв череп з голови, вставив туди мозок, закрив знову і каже:

— Ну, відтепер ти маєш найголовне — розум.

З того часу і пішли по землі розумні люди. Вони знають, що ноги — для ходіння, руки — для роботи, рот — для співання пісень, очі — на дівчат дивитися, вуха — аби чоловік на осла не був схожий, а черево — аби легко розпізнавати бідних і багатих.

З того часу всі, хто має розум у голові, питають!

— А хто того плота зробив, до якого бог припер першого чоловіка?!

Колись піп розповідав у школі, що бог створив землю, а учень і питає:

— А хто створив бога?

— Про це гріх питати і одповідати!

Піп гнівно кричить на учнів, які не вивчили уроку:

— Хто створив світ, питаю вас?

Переляканий. учень лепече:

— Не я, прошу пана превелебного, Не я!..

В одному селі був піп. І от читає вій раз проповідь.

— Слухайте, прихожани. Як не було ні неба, ні землі, одна плетень стояла, тоді…

А тут встає один селянин і питає:

— А де ж кілля було, як не було землі? На твоїй голові стояло чи що?

Обернувся піп, думав далі читать, а в церкві вже нікого не було.

Дочитався.

— Панотче, скажіть мені правду, чи є бог?