Народ - Народ про релігію

У нашого Свирида
Утекла кобила гніда.
Бідний Свирид зажурився,
Чуть із лиха не втопився.

— Ой, боженьку, що робити,
Як тепер у світі жити?
Нема милої кобили,
Ніщо в світі вже не мило.

Щоб на світ я не родився,
Щоб з кобили був убився!
Що ж мені тепер почати,
Куди йти гніду шукати?

Обійду скрізь по повіту,
Обійду по всьому світу,
Україну обійду,
А знайду свою гніду!

Отак Свирид нахвалявся,
В путь-дорогу споряджався
І озувся, і одягся,
Мов на ярмарок убрався,

Взяв батіг і рукавиці,
Хліба взяв півпаляниці,
Кремінь, губку і кресало,
І тютюну щось чимало.

Ходить Свирид, скрізь блукає,
Про гніду людей питає:
— Люди добрі, люди милі,
Чи не бачили кобили?

Скільки Свирид не питав,
А ніхто не відказав.
Свирид зовсім зажурився,
На жебрака уже звівся.

Сів Свирид наш відпочити
І люлечки покурити,
Покуривши, гірко чхнув
І господа спом’янув.

Годі Свирид тут журиться,
Став він богові молиться;
— Ой, господи, боже мій,
Я, як бачиш, раб є твій!

Прожени мою біду,
Поможи найти гніду!
Як знайду, тоді продам,
Гроші на церкву дам.

І клянусь, боже, тобі,
Лиш карбованця собі
Хіба тільки і зоставлю.
Та й за той свічку поставлю.

Кажуть, бог почув Свирида,
І пройшла його обида,
Верстов п’ять він ще пройшов
І гніду свою знайшов.

Верхи сів, помчав Свирид,
Мов голодний на обід,
Тільки те він пригадав,
Що продати обіцяв.

Обіцяв — тому так буть,
Обіцянки сім літ ждуть.
Як же Свириду зробить,
Щоби бога обдурить?

Іде в ярмарок з гнідою,
В торбу взяв кота з собою,
Щоб з кобилою продати
І грошики разом взяти,

На торговицю пропхався,
З товаром розташувався,
Тут баришники стрічають:
— Що гніда просить? — питають,

— Я кобилоньку свою
З котом разом продаю,
І як хочете купити,
Треба разом і платити.

Оце, купчики, як знайте —
За кота сотню давайте,
За кобилу — дві троячки,
Та й закінчимо балачки.

Купці тут зареготали,
Сто шість рублів одщитали
Й оддали гроші Свириду:
Сто — за кота, шість — за гніду,

Як ухватить він ті гроші,
Підкачав собі холоші.
І побіг тут наш Свирид —
Закурив по ньому слід.

Минув Свирид свою хату
І поніс до бога плату,
Та так біг, що спотикався
Так до церкви поспішався.

Як у церкву він ускочив,
То й голови не морочив,
Віддав попу п’ять рублів,
А на руб свічку купив.

— Оце, боже, як хоч будь,
А свого я не забув…
Що сказав, те і зробив
Геть усе тобі сплатив!

Молився дід до образа,
Що висів на стіні:
«Будь ласка, святий Паньку,
Поможи мені!
Ой, поможи, святий Паньку,
Пошли щось на обід.
Багач не дасть ні кусочка —
От такий лукавий світ!»
А сей образ на стіні
Висів непорушно.
Дід молився і просив,
Аж му стало душно.
Ой, дід бачить, що святець
Висить, мов без рота,
Порвав його і шпурнув
На купу в болото.

Ой давно ми бідували, кланялися богу —
Не хотів нам землі дати і під одну ногу,
Ей, боже милостивий, високо богуєш,
Усім людям добра даєш, Мені ся вагуєш.
Ой ти мене, моя мамко, у церкву носила,
Чому бог ми долі не дав, якої-сь просила?
Егей, боже милостивий, за що ти ся молю?
Не дав-ись ми здоровлічка, не дав-ись ми долю,
Ой чи тебе, боже, не є, чи не дочуваєш,
Прошу у тя мало долі, та чомусь не даєш,
Егей, боже милостивий, високо богуєш,
Прошу у тя мало долі, та чомусь не чуєш,
Молився я Миколаю та й святому Петру,
Та не дали мені взимі кожушину теплу.
Кланялися пану богу, святому Миколі,
До того ся докланяли — мали плечі голі,
Чому, боже, не поможеш, та й ви, боженята?
Та скільки вам не молився — порожні пивнята.