Луцій Сенека - Моральні листи до Луцилія. Том II

(34) Ти запитуєш, що досліджував, що зробив ясним для всіх мудрець? По-перше, природу, за якою він не в приклад іншим живим істотам слідкував очима, досить уважними до всього божественного. По-друге, закон життя, який він узгодив із загальним законом, навчивши людей не тільки знати богів, але й наслідувати їх, і все випадкове сприймати як призначене ними. Він заборонив підкорятися облудним думкам і, зваживши все, всьому вказав справжню ціну; засудив перемішані з розкаянням насолоди; підніс ті блага, що завжди будуть нам відрадні; відкрив усім, що найщасливіший – той, кому не потрібне щастя, а найбільший володар – той, хто може опанувати себе.

(35) Я говорю не про ту філософію, що громадянина відриває від батьків, богів – від світу, яка віддає доброчинність на поталу насолоді, а про ту, яка єдиним благом вважає чесність, яку не зваблять ні дари людини, ні дари фортуни, нагорода якої в тому, що ніякою нагородою не заманиш її в полон. Я не думаю, щоб така філософія була в ті грубі часи, (36) коли не існувало ні наук, ні мистецтв і люди на досвіді училися всьому корисному; і раніше, в щасливі часи, коли благами природи, які лежали на виду, користувалися всі підряд, коли жадібність і пристрасть до розкоші не роз’єднали ще смертних і вони не розірвали спільноту заради грабунку, люди не були мудрецями, хоч і робили те, що мають робити мудрі мужі.

(37) Немає такого стану роду людського, яким би захоплювалися більше, ніж цим, і якби бог дозволив кому-небудь влаштовувати земні справи і давати народам звичаї, ніхто не обрав би нічого іншого, ніж пам’ятні нам звичаї тих, чиї

(38) Чи було це покоління людей більш щасливим? Вони спільно володіли природою, а тій, як матері, ставало сил всіма опікуватись, дозволяючи всім безпечно користуватися спільними багатствами. Чому ж не назвати багатим покоління смертних, серед якого не можна було знайти бідняка? В цей найкращий порядок речей увірвалася жадібність і, бажаючи відділити і присвоїти хоч щось, зробила все з безмежного убогим і чужим, принесла з собою бідність і, побажавши багато що, втратила все.

(39) Нехай вона тепер метається, прагнучи відшкодувати втрачене; нехай додає поле до поля, виганяючи сусідів грошима чи насильством, нехай зробить свої ниви просторими, як ціла провінція, і довгі мандри по них називає «володінням»: ніяке розширення меж не поверне нас до того, від чого ми пішли. Зробивши все, ми будемо володіти багато чим, – а володіли ми всесвітом.

(40) Сама земля, поки її не обробляли, була родючішою, і простору вистачало всім народам, які не розкрадали її. Для людей було рівною насолодою знаходити те, що давала природа, і показувати іншому знайдене, і не могло бути у одного надлишку, у іншого – нестачі: все ділилося при повній згоді. Сильний ще не піднімав руку на слабкого, скупий ще не ховав запаси, які лежали даремно, позбавляючи інших необхідного: кожен турбувався про інших, як про себе.

(41) Зброя лежала без діла, руки не обагрялися людською кров’ю, і вся ненависть спрямована була проти диких звірів. Ті, кого захищала від сонця щільна тінь гаю, хто жив у дармовому притулку, захищаючись від лютих морозів чи дощу покрівлею з листя, проводили ніч у спокої, не зітхнувши жодного разу. Ми перевертаємося під нашим пурпуром, вжалені гострими стрекалами турбот; а їм як солодко спалося на твердій землі!

(42) Не висіла над ними штучна стеля, не ковзали над лежачими під відкритим небом світила, і було перед ними величне видовище ночі. Світ обертався у вишині, беззвучно виконуючи такий великий труд. І вдень, і вночі був відкритим для їхніх очей цей прекрасний дім, їм радісно було спостерігати сузір’я, як одні покидають середину неба, інші сходять з невидимих його областей.

(43) Хіба не солодко було мандрувати на виду цієї усіяної чудесами широчини? А вас лякає ледь чутний скрип вашого даху, ви біжите, стрімголов, ледь щось затріщить серед розписів. Ні в кого не було будинків завбільшки з місто – було повітря і вільне дихання на просторі, і легка тінь скелі або дерева, і прозорі джерела, і струмки, не забруднені ні рівчаками, ні трубами, ні іншими насильницькими шляхами, а такі що бігли з власної волі, і луки, гарні без усілякого мистецтва, і серед них – груба хижка, зведена невмілою рукою. Таким був дім тих, хто жив у злагоді з природою, в ньому радісно було мешкати, не боячись ні його, ні за нього. А тепер саме житло є одна з перших причин нашого страху.